Справжнє село – коли мукає корова

Стадо Олександра Герасимова починалося з 16 телят. Випоював їх молоком та чистою криничною водою

Житель села Степове, що на Донеччині, заради фінансової підтримки свого фермерського господарства завів 16 дійних корів

- У нашому районі тільки ти, дивак, зв’язався з цими коровами, - іноді спересердя каже Олександрові жінка.

- Та ні не один. А Юрко? - кожного разу з посмішкою заперечує чоловік.

Так уже склалося. У Мар’їнському районі Донецької області, про відрядження до якого ми вже звітувати читачам у попередньому номері, тваринництво розвинуте непогано: велику рогату худобу тримають у великих комплексах, по кілька корів – в особистих господарствах. Але таких людей, які б наважилися завести невелике стадо, лише двоє – фермери Юрій Зубко й Олександр Герасимов.

За радянських часів Олександр Степанович працював у радгоспі, потім у 28 років став головою сільради, навіть виграв чергові вибори. Та щойно вийшов закон про фермерство, склав свої повноваження і заснував власне господарство. Сьогодні Герасимов очолює СФГ «Колос», яке на 300 гектарах вирощує зернові – ячмінь, жито, пшеницю, тритикале (гібрид жита та пшениці), кукурудзу, соняшник.

Саме у день нашої зустрічі на зборах районного осередку Асоціації фермерів та приватних землевласників досвідчений землероб Герасимов одержав пам’ятний знак «20 років фермерському руху». А скотарством він займається як фізична особа – власник особистого господарства.

Без тваринництва загубимо землю

Старі корівники у Степовому вже давно не використовувалися за призначенням. Один був переобладнаний під склад, другий – під гараж. У третьому хлопці з міста два роки поспіль намагалися тримати худобу, та, мабуть, не вистачило їм селянського терпіння.

Герасимов орендував це приміщення. Обладнав належним чином корівник та попросив знайомих привезти з полтавських сіл 16 молоденьких теличок. За племінними не ганявся, бо хоч вони і кращі, але ж і дорожчі.

Три місяці вигодовував фермер своїх підопічних молоком з пляшечок, возив для них чисту колодязну воду, поки тваринки не стали міцно на ноги. А через певний час усі 16 корівок принесли приплід. Тепер стадо разом із телятами, яких прикупив пізніше, налічує 40 голів. Поруч із рогатими рохкають ще й свині. І тепер можна стверджувати, що Герасимов став справжнім фермером, якщо зважати на те, що назва професії походить від слова «ферма».

– Чому жінка вас сварить за худобу? – запитали ми у господаря.

– Тому що весь рік тепер зайнятий. Раніше зібрав урожай, – і можна трішки відпочити. А тепер у мене якщо не отелення - то опорос, якщо не молоко треба відвезти на реалізацію - то корми постачати.
– Тож навіщо вам, агроному за фахом, усе це?

– На те є кілька причин. Перша: я дійшов висновку, що не можна займатися землеробством без тваринництва. Із року на рік вкладаємо у землю мінеральні добрива, а органіки ¬– аж ніякої. Зовсім загубимо землю. Друга причина – виключно економічна. Починається сезон, потрібні гроші на насіння, дизпаливо, міндобрива, запчастини. Йду позичати. У людей, звісно. Бо з банками давно не зв’язуюся: відсотки - високі, до того ж треба зібрати безліч папірців.

Спочатку місяцями обіцяють, а потім виявляється, що взагалі нічого не дадуть - тільки час змарновано. Беру в людей за розпискою – та й «хороню», «хороню» їх у землю й усе обіцяю повернути з продажу врожаю. А восени наші зернотрейдери як опустять ціну нижче нікуди, то віддавати борги вже не маю чим, проте позичальнику байдуже, він лише додає відсотки. А тепер, маючи ферму, у мене завжди є жива копійка. За молоко та власноруч вирощені корми кожного дня у середньому виторговую із тисячу гривень. Є за що жити, за що людям заплатити, за що техніку до сезону підготувати. З іншого боку, маючи землю, на власній кормовій базі легше прогодувати тварин, а надлишок силосу завжди можна продати.

Хто дасть за молоко більше?

Олександр Степанович запрошує до корівника познайомитися з його вихованками – Нічкою, Манюнею, Рижою, Христиною, Мартою, Красунею… Знайомить і з господарем рогатого гарему – бичком Гаврюшею.

– А ці вже наші, – милуючись сам, господар привертає нашу увагу до малечі, що, тикаючи мордами у прути загородки, намагається лизнути власника ферми за руку.

– Будемо розширюватися, – ділиться планами пан Олександр. –Переобладнаємо приміщення, мийку поставимо, як у телевізорі показують – хіба наші корівки гірші? Маю намір збільшити стадо до 50 голів, і загалом буде вже десь 150. Але більше дійних мати не можна, бо є велика проблема з реалізацією молока.

– Кому здаєте? Молокозаводу?

– Ні, там надто занижені ціни. Здаю приватникам, які переробляють наше молоко на сметану та сир. Вони за кожен літр дають на півтори гривні більше. Доставляю їм молоко власною машиною, хоч відстань до деяких дворів майже 30 кілометрів.

– А які маєте надої?

– Від кожної з теличок щодня - 16-18 літрів молока, від усіх разом – майже 8000 л на місяць. Я задоволений, тому що всі наші корівки – первістки. Після другого отелення даватимуть вже більше.

Далі з’ясовується, що господар у тваринницькому «бізнесі»
покладається лише на себе. Його не цікавлять ані безкоштовні доїльні апарати від держави, ані компенсація за вирощене теля чи будь-які дотації. За словами Герасимова, ця «допомога» – чимала купа паперів та відволікання від справи. На його думку, держава повинна не стільки допомагати грошима, частина яких розкрадається ще дорогою до села, а встановити чіткі правила взаємовідносин між виробниками молока і переробними підприємствами. Доїльні ж апарати люди й самі куплять, бо тоді буде за що. Про чіткі правила Олександр Степанович мріє і як землероб.

- Коли нам продають насіння, дизпаливо, добрива та запчастини, то виставляють ринкові ціни і… тиснуть: беріть, бо нижче не буде. Коли у нас купляють урожай, то знову диктують: продавайте, бо більше не дамо. І ми змушені віддавати вирощене за безцінь, а під новий урожай позичати гроші. Прошу іноді жінку, економіста за фахом: підрахуй, чи буде з того чи іншого прибуток. Та дарма все. Новий сезон – нові правила гри.

Бідони як ноу-хау

Торкнулися ми й теми новітніх технологій утримання корів. Олександр Степанович виказав повну обізнаність в цьому питанні. Проте через брак коштів, а певною мірою і через власні переконання і спостереження, на найсучасніші зразки він ставки не робить. До того ж власним розумом поліпшує виробництва, приміром, створив засоби збору і зберігання молока.

Під булькотіння води і торохтіння бідонів, з якими хутко поралися дві моторні жіночки, у приміщенні, обладнаному для зберігання молока та мийку тари, пан Олександр розповів про свою систему.

- Напевне, труби, по яких молоко під час доїння потрапляє до цистерни, де відразу охолоджується, це добре. Та в мене інший спосіб. Доярка збиратиме молоко у 40-литровий бідон із прозорою кришкою з оргскла, щоб видно було, коли він наповниться, і вчасно переставити доїльний апарат на інший бідон. Кришка захищатиме від бруду та мух, бо від них влітку спасу немає. Потім бідони перевозяться у цех охолодження. До речі, у камерах із низькою температурою вміст невеличкої тари охолоджується швидше, ніж цистерни. І ще зауважте: молоко весь час залишається в одному й тому ж бідоні, у ньому ж потрапляє на продаж. Тож контакт із людиною та повітрям - мінімальний.

Україна починається з нашого села

У тваринницькому бізнесі Герасимова є ще один плюс: роботою забезпечені п’ять родичів (крім самого фермера, жінка, брат, сестра, племінник і племінниця), до того ж узимку мають підробіток п’ятеро односельців, які офіційно працюють у його СФГ «Колос». Мають свій зиск і мешканці сусідніх сіл, які переробляють молоко. До речі, виходить з нього не просто сир і сметана, а суцільна смакота, - повірте авторові цих рядків як вибагливому дегустатору.

От тільки ощасливити все Степове із населенням у 2,5 тисячі осіб ані один, ані два фермери не в змозі. Та, якщо чесно, не всі селяни прагнуть працювати на землі чи біля худоби. Таких можна назвати селянами лише за місцем реєстрації, бо дивляться вони у бік міста: щоранку поспішають до залізничної станції та майже годину добираються електричкою до Донецька. Є хлопці, які віддають перевагу небезпечній професії шахтаря на «Південнодонбаській №1» та «Південнодонбаській №3». Тим більше заслуговують на повагу чоловіки, які тримаються свого коріння та мають бажання попри всі перешкоди залишатися аграріями.

- А це - наш куркуль-початківець, - шуткує Герасимов, знайомлячи нас із Костянтином Матроновим.

Костя обробляє невелику площу, близько 30 гектарів, яка склалася з паїв родичів та кумів. Завів свиней та одну корову, але в майбутньому планує займатися тваринництвом серйозно. Цей чоловік уже точно нікуди з села не піде. Готує документи для реєстрації власного фермерського господарства.

Кілька років назад почав обробляти земельні ділянки близьких та родичів Анатолій Лозинський – колишній водій. Не збирається відставати від односельців і Анатолій Барановський. «Сили ще є», – пояснив він своє рішення, поділившись з нами планами обробітку родичевих паїв…

А дорогою додому згадався вислів Олександра Герасимова: «Україна починається з нашого села». І подумалось: а й справді це про них - працьовитих, терплячих, невибагливих, одним словом, справжніх.

Олена Сухорукова

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.