Відчайдушні Айболити

 їнські ветеринари (1).jpg

Отримуючи одну «мінімалку», вони ходять на виклики за кілька кілометрів, ризикують травмуватися та зіткнутися з хижаками. А у іншій професії себе навіть не уявляють

Героїв своєї публікації ми довго не вибирали. Просто поїхали на Схід України – в Мар'їнський район, що на Донеччині, який вважається другим з розвитку тваринництва в області. На ветеринарному обліку тут перебуває понад 10 тисяч голів великої рогатої худоби, половина з яких дійні, 20 тисяч свиней, є кози, вівці, коні, кролі, птиця, бджоли і риба. Тобто повно живності, про здоров'я якої мають піклуватися фахівці 3 дільничних ветлікарень, 6 ветдільниць, 5 ветпунктів та 4 лабораторій ветсанекспертизи, що обслуговують 58 населених пунктів району.

Наталя Харькіна – завідувачка Павлівської дільниці ветмедицини. Зона відповідальності її та фельдшера Надії Болотової – кілька сільгосппідприємств і понад 500 дворів у селах Павлівка і Пречистівка та невеликого містечка вугільників Вугледар. Четвертий рік поспіль їх підрозділ визнається у районі найкращим.

Як відомо, зима для ветеринарів – час, коли можна трохи перепочити, тому що до зими народ частково вирізає худобу. Напружені будні настають із початком весни: обхід дворів та ідентифікація тварин, планові щеплення і дослідження. До того ж збільшується кількість консультативних прийомів і викликів додому. І так – до самої осені. А потім знову планові обстеження та щеплення. І знов морозна сніжна зима із заметами і кучугурами, які значно ускладнюють шлях до «пацієнтів», особливо, коли вони знаходяться за кілька кілометрів від будівлі ветдільниці. Важко сказати, як управлялася б Наталя, не будь у неї власного велосипеда. Втім, узимку, коли снігу по коліна, він – поганий помічник. Тож і доводиться долати відстань пішки. Нелегко. А кому поскаржитися?

Не втримала корову, – і в гіпс

– В нашому гаражі – лише стареньке авто, яке за 30 років роботи давно відбігало своє. То ламається, то простоює через відсутність паливно–мастильних матеріалів, – пояснює ситуацію начальник управління ветмедицини у Мар’їнському районі Володимир Жураковський. – На інший транспорт вже й не сподіваємося. Адже в галузі фінансуються лише захищені статті - такі, як зарплата.

Отже, робимо висновок: перше, що має бути притаманне сільському ветеринару – це фізична витривалість. Друга обов’язкова риса, як виявилося, – стресостійкість.

– Люди ж різні бувають, – розповідає Наталя. – Одні настільки вдячні за допомогу, що у самої сльози навертаються на очі. Інші сприймають нас чомусь вороже. Заходжу, приміром, у двір, прошу господаря: «Притримайте собаку», – так ні, спустить її та спостерігає, сміючись, як вона за мною женеться. Такі люди не хочуть навіть потримати свою собаку під час щеплення від сказу – мовляв, тобі потрібно, ти і тримай. А до кого сам побіжить, якщо собака ні з сього ні з того кинеться на нього і покусає?

– Трапляється, приходимо до бабусі, щоб зробити щеплення її корівці чи кров взяти, – продовжує Наталя. – Тварина починає нервувати, бо відчуває: зараз їй зроблять боляче. Тож комусь треба її тримати. А звідки такі сили у літньої жінки? Я тримаю, а Надія Федорівна коле, або навпаки. Було й так, що корова вирвалася, штовхнула мене, я впала і зламала ногу. У результаті чотири місяці провела в гіпсі.

На свинок накинулася вовчиця

– А чоловік як ставиться до такої небезпечної роботи? – не могли не поцікавитися ми.

Виявляється, з чоловіком Наталі в цьому плані пощастило. З його боку є повне розуміння, тому що Олександр Харькін – сам ветлікар, до речі, визнаний найкращим лікарем району, працює головним спеціалістом у великому сільгосппідприємстві на території Павлівки. Коли є хоч якась можливість, допомогає дружині під час обробок.

Хотів, було, піти слідами батьків молодший син. Теж їздив матері допомагати. А потім передумав. «Все добре, все подобається, – сказав, – але за таку зарплату, вибачте, не хочу».

Зарплата у ветеринарів, дійсно, найболючіша тема. Фельдшер отримує приблизно 1000 гривень, тобто «мінімалку», лікар, людина з вищою освітою, – на кілька сотень більше. Наталя, яка пропрацювала за фахом вже понад 20 років, з урахуванням стажу та маючи ще півставки лікаря у рибопереробному господарстві, поповнює сімейний бюджет всього на 2000 гривень.

– До того ж частенько доводиться їздити в район: 10 гривень із власної кишені на транспорт – туди, 10 гривень – назад, – скаржиться Наталя і пояснює чому. – Ми тепер працюємо з касовими апаратами. Надали послугу – хоч 10 копійок за обробку курки, хоч 60 гривень за виклик по отеленню, – треба пробити чек. Але проблема не у використанні апарата, а в ліміті – 150 гривень. Як тільки набирається ця сума, потрібно терміново відзвітувати за неї в управлінні. А управління від Павлівки знаходиться на відстані понад 20 км.

Чи потрібно говорити, що Олександр Харькін дорожить своїм місцем у господарстві, де зарплата, хоч і не значно, але все ж таки більше, ніж у державного ветлікаря? Доводиться миритися і з ненормованим робочим днем – викликами уночі, у вихідні та свята, і з високою мірою відповідальності за стан чималого поголів'я – тисяча корів, п’ять тисяч свиней, п’ять тисяч гусей, не рахуючи риби і бджіл. Трапляються й ситуації, які змушують особливо похвилюватися. Наприклад, стався порив водопроводу. Що робити? Вода за технологією повинна поставлятися безперебійно, тому що через 12 годин спраги у тварини може виникнути загроза життю, в той же час по коритах воду не наллєш, бо в сучасних господарствах вона подається через систему. Сам Олександр такі моменти вважає, скоріше, робочими. Як надзвичайний він наводить хіба що випадок з вовчицею, яка вночі забігла у свинарник. В одному оборі вона загнала до смерті 9 свиней, потім перестрибнула в інший, де було сто тварин. Можете собі уявити переполох у господарстві!

– Зранку її знайшли, викликали мисливців, – скупо прокоментував цю подію Олександр. – Нашою службою негайно почалася розробка заходів з профілактики сказу.

Чи варто дивуватися, що, навіть при найбільшій любові до тварин, молодь тікає від важкої і низькооплачуваною роботи сільського ветеринара?

– І куди вони тільки діваються, ці випускники? – ледь стримує емоції Володимир Жураковський. – Адже один тільки аграрний технікум, який знаходиться в нашому районі, щорічно випускає 50–60 тваринників. До нас же за останні роки прийшов лише один фельдшер, з вищою освітою – нікого. Отже, зміни немає.

Ну і що, що міські?

У Оксани Леонової, завідувачки дільниці Мар'їнської ветлікарні, – нетипова ситуація. У той час як жителі районного центру збивають чоботи у пошуках роботи у мільйонному та цілком благополучному Донецьку, вона, донеччанка, щодня поспішає на роботу в Мар'їнку. Фельдшер цієї дільниці Ніна Низовець пішла ще далі – вона і зовсім перебралася з Донецьку до районного центру. Незмінним залишилося тільки одне – місце роботи, і сьогодні її стаж становить 40 років.
У Оксани з її 10–річним досвідом роботи на посаді лікаря цей трудовий рекорд ще попереду. Але, судячи з того, як віддана своїй справі молода жінка, можна стверджувати, що він буде побитий.

– Жінок-ветеринарів чомусь більше за чоловіків, – знизує плечима Ніна Миколаївна. – І в технікумі дівчат більше, але всі вони потім хочуть працювати в місті на ринку. Таких, як Оксана, мало.

Ветлікар Леонова запрошує нас разом відвідати одне з подвір'їв, яке знаходиться в зоні її обслуговування. Охоче відгукуємося.
Власник трьох корівок Олександр Васильович зустрічає ветеринара біля воріт з не меншою повагою, ніж якби вона була дільничним лікарем, який приїхав з приводу його особистого нездужання.

– Корівок тримаємо для себе та заробітку, – розповідає господар. – Надлишки молока продаємо на ринку. Та завжди без проблем, бо маємо всі щеплення та всі необхідні довідки…

– Ну, до побачення, тепер вже до весни, – прощається пан Олександр із дільничним ветлікарем.

– Будемо брати кров на лейкоз і бруцельоз, проведемо дослідження на туберкульоз, – посвячує нас дорогою у план весняної обробки домашніх тварин Оксана.

– Те, що наша дільниця знаходиться у райцентрі, звичайно, спрощує пересування, – каже вона. – Але маємо і віддалене село – Луганське, розташоване за 20 км від Мар'їнки, та уваги воно потребує не меншої. Взагалі ж, коли маєш справу із тваринами, хіба що спрогнозуєш? У вихідний дзвонять: корова після отелення «падає на ноги» – значить, необхідні внутрішньовенні ін'єкції, розтирання – те, що сам господар зробити не може. Напередодні Нового року в селі Кременець «дуло» корову – кілька днів поспіль довелося відвідувати її. Корів на моїй дільниці лише 70, решта – свині, кролі, птиця. Та практично на кожному подвір’ї є кішки і собаки -тварини, які через поширення сказу перебувають у зоні підвищеної уваги. Нашою службою спільно з мисливцями встановлено, що в лісопосадках живуть носії цього вірусу – лисиці. І ось наприкінці року надходить повідомлення: хлопчика вкусила кішка. Санстанція надсилає оборотну карту – і я впродовж 10 днів спостерігаю за твариною – наскільки вона адекватно поводиться. Беру розписку з власника, що він, відповідно до закону, забезпечить їй закритий режим утримання...

– Ой, та знаєте, – раптово зупиняє свій монолог дільнича, – розслаблятися нам взагалі ніколи. У нас завжди готовність № 1.

Олена Сухорукова

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.