Якщо в селі стоятиме школа, буде розвиватися й село

09/10/2013

Напередодні Дня вчителя, з яким ніколи не пізно із земним уклоном привітати наших освітян, подзвонила сільський голова крихітного наддністрянського села Брідок на Буковині Любов Спіжавка.
– Знаєте, – ледь стримуючи хвилювання, сказала вона, – ми таки перемогли чиновництво і відстояли свою школу. Коли стало відомо, що її закривають на догоду так званої «оптимізації», люди збурилися настільки, що, здавалося, вода в річці закипіла. Яка ж перспектива тепер у нашого Брідка? Невже все, чим ми можемо пишатися, пов’язане лише з минулим? Наші Герої соцпраці, відомі аграрії, митці… вступилися за школу всі. Навіть Брідоцька діаспора з-за кордону. І гуртом таки домоглися свого! А протягом цього року в нашому селі народилося ще кілька малюків. Отож бути нашому Брідку, допоки в його бодай навіть малюсінькому навчальному закладі дзвенітимуть голоси школяриків.
За маленький, але такий важливий успіх Брідка з його багатющою козацькою історією щиро радів і я. Але ж доки будемо воювати? – подумалося знову.
Он і мої Ржавинці та сусідні Клішківці, що дали незалежній країні першого космонавта Леоніда Каденюка, на очах міліють на люд, наче річки під час тривалого бездощів’я. Колись тут набиралося учнів на два-три паралельні класи, а сьогодні – заледве на один. Але хіба то привід, щоб під вимоги програми з «оптимізації» знищувати малі школи.
– Що міркуєш з цього приводу? – поцікавився в свого давнього і вірного друга Леоніда Костянтиновича Каденюка.
– А те, що й ти, Іване. Як тільки позакриваємо школи, то враз пропаде й українське село.
Що маю казати, коли процес уже пішов? Але тішу себе думкою: не збудеться лихого. Що, як і в маленькому наддністрянському Брідку, громади дружно відстоять свої освітянські осередки.

Іван АГАТІЙ