Невгамовні тернополяни

ternop.jpg

Була б охота та сміливість, а справу завжди можна почати з нуля, -- вважають герої нашої сторінки
Якось ми попросили нашого позаштатного автора з Тернопільської області Ярослава Бачинського написати про доброго господаря у рубрику «Герої нашого часу». «А давайте відразу про кількох», – запропонував колега. А чому б і ні? Бо кого сьогодні на селі можна вважати героєм нашого часу? Людину щиру, роботящу, ту, що не ховається від проблем, а самотужки вирішує їх попри всі перепони. І приємно усвідомлювати, що приклад такої людини не поодинокий. Про тернополян, які додають життю смаку і змісту, як раз і йдеться в нарисі нашого автора.
Прихильник вітчизняного
Де придбати якісні саджанці, до того ж стійкі до хвороб і шкідників, порадили їхати в Мар’янівку Тернопільського району – до Івана Шевціва. Багато щедрих садів у навколишніх селах і дачах народжені саме в його розпліднику.
Іван Михайлович ще у 1990-ті роки після обговорення на сімейній раді придбав присадибне господарство разом із оселею в Мар’янівці, мовляв, там і клімат сприятливий, і сполучення з райцентром регулярне, і люди тямущі.
Сам господар люб’язно запрошує подивитися тендітні деревця. Дорогою розпитую, хто надихнув його на справу, що стала для сім’ї Шевцівих основним заробітком. Іван народився у мальовничому селі Поручин, що на Бережанщині, його батьки мали свій сад, він продовжив це ремесло вже професійно. Випускник Бережанського технікуму механізації сільського господарства (нині агроінститут), він полишивши у 2000 році держслужбу, зайнявся садівництвом. Згодом до чоловікової справи приєдналася дружина Валентина, діти Роман і Тетяна.
Площі в 0,45 га вистачає для майже 20 сортів яблунь копанівської селекції, а також груш, слив, черешень, порічок, смородини, йошти. Щороку Іван Шевців поповнює свою колекцію саджанцями нових сортів, тож у нього завжди можна придбати якусь новинку. Учасник багатьох обласних і всеукраїнських виставок, має чимало дипломів і подяк.
Тернополяни охоче купують у нього саджанці, адже дерева й кущі – вітчизняної селекції, пристосовані до лісостепової зони, стійкі до грибкових захворювань. Із ранніх сортів яблунь пан Іван рекомендує Білий налив, Паперівку, середньостиглих – Амулет, Теремок, Перлина Києва, Едера, Антей, Русалка. Не обходять покупці увагою й зимові сорти, які «доживають» у сховищі до весни.
На велике переконання Івана Шевціва, мати власний сад завжди вигідно.
Вільний штат Айова Лановецького району
Іван Гусар – із тих людей, які запам’ятовуються з першої зустрічі на все життя. Він належить до сподвижників, які у свою справу вкладають душу. Не одному аграрієві подільського краю доводилося чути: «Хочеш ефективно й вдумливо господарювати? Неодмінно подивися на верещаківські поля, що на Лановеччині».
Саме там і зародилося перше не лише в області, а й в Україні, ба навіть у колишньому Союзі, фермерське господарство «Айова». Першопрохідцем радикально відмінної від колгоспно-радгоспної системи колективного господарювання на землі став Іван Гусар.
У 1990 році він був єдиним фермером, який обробляв 410 гектарів ріллі, тим самим дав добрий зачин фермерському рухові в Західній Україні. Бути першим завжди почесно, але надто складно. З нуля, серед відкритого поля спорудив справний будинок, виробничі й господарські приміщення, змонтував водонапірну башту, проклав майже трикілометрову асфальтівку. Це вже згодом фермер почав розводити свиноматок, переробляти зерно на високоякісне борошно, надавати послуги не лише орендарям земельних, паїв, а й жителям усієї округи.
Йшли й ідуть до Івана Гусара селяни Синяви й Синягівки Збаразького району, Верещаків, Шилів та інших населених пунктів Лановеччини. Ця щедра волинська земля стала для нього рідною, а тамтешні жителі – великою родиною.
Він народився на мальовничій і співучій буковинській землі – у селі Ломачинців Сокирянського району Чернівецької області. Після школи закінчив сільськогосподарський інститут. Працював агрономом у колгоспі імені Шевченка Кам'янець-Подільського району, що у Хмельницькій області, потім у Бучацькому районі на Тернопільщині, а пізніше – головним агрономом обласного аграрного управління.
У 1986 році в складі делегації спеціалістів-аграріїв України Іван Гусар поїхав до Америки вивчати досвід заокеанських фермерів: як вирощувати кукурудзу, сою, інші енергонасичені сільгоспкультури. Деякий час стажувався в штаті Айова, де жив у сім’ї Джеко та Анни Зегерс.
Під час наших зустрічей мені неодноразово доводилося чути від Івана Васильовича вислів: «Хочеш мати гроші? Займайся торгівлею. Хочеш мати свободу – фермерством». Якось я запитав, чому він не розширює свій «земельний банк», не прагне у латифундисти, а обробляє лише 465 гектарів ріллі? Виявилося, що ця людина в усьому знає міру. Заробленого в «Айові» цілком вистачає як йому самому, так і людям.
– Я щомісяця сплачую понад 30 тисяч гривень податків до бюджетів усіх рівнів, – каже він. – Усі працюючі , а це переважно жителі Верещаків, офіційно отримують в ФГ «Айова» зарплату.
У нього не простоює жоден клаптик землі. Три роки тому посадив яблуневий сад і вже частував мене його плодами. Має пасіку.
Любов до яблуневого цвіту
Скільки галузей занепало на Поділлі за останні роки! Садівництво, тваринництво, цукровиробництво, бджільництво, рибальство, вівчарство. А був час, коли сади цвіли, бджоли гули, коропи і щуки гуляли водними плесами, вівці паслися у видолинках і байраках.
Та, дякувати Богові, не перевелися на землі Тернопільщини справжні господарі. Один з них – фермер Іван Мричко з села Баворов.
У 1992 році молодий ґазда розпочав свій курс у самостійному плаванні на двадцятьох гектарах землі. Сьогодні він разом з дружиною Надією є потужним господарем. Вирощують зернові й технічні культури майже на двох тисячах гектарів у Баворові, Грабівці Тернопільського району, Магдалівці Підволочиського району. Збирають дорідне, багате зерно – лише торік сорт Миронівська-67 на одній із площ видав понад 80 ц збіжжя з гектара. Та й пшеничні, ячмінні, соєві – не в образі. Все доглянуто, все чисто. Щоб води не замулювали поля, проводиться меліорація. Рідкісна справа не лише для району, а й області, адже про меліоративні роботи, збереження шару гумусу, а разом з ним і родючості землі – тобто, найнеобхідніше у землеробстві – сучасні аграрії чомусь згадують у останню чергу.
Та зерновими коло інтересів Івана Мричка не обмежилося. Він став постійним відвідувачем семінарів, конференцій, зустрічей із садівниками Західної України, Буковини, Вінниці, Хмельницького. Цікавився сортами, новітніми технологіями, препаратами захисту, занотовував рекомендації досвідчених садівників, прислухався до порад місцевого мічурінця Миколи Павлика, що має одне з кращих садівничих господарств «Колінз», та Богдана Явного, який започаткував ФГ «Надзбручанський майдан».
Тепер мричків сад вабить пагонами юних яблунь. Ці ніжні дбайливо доглянуті деревця, що посаджені за останнім словом агротехніки, плодоноситимуть через 2-3 роки. Сад ФГ «Аванто» – другий за площею в Тернопільській області, майже 40 гектарів. Основні сорти – Флоріна, Айдаред, Голден Делішес, Ренет Симиренка. Вирощує їх господар за схемою 4,5x2 на 106-й середньорослій підщепі.
«Раніше я думав, що сад – це коли посадив дерево, а через кілька років зібрав урожай. Виходить, це зовсім не так. Сад – клопітка робота, що триває цілий рік», – зауважує Іван Мричко.

Те, що ми залишаємо на землі
А от родина фермера Олега Яциковського з села Ангелівка Тернопільського району займається садівництвом з діда-прадіда.
Прадід Михайло був засновником хутора Ангелівка. Крім полів, пасіки, корів, свиней та конів, мав сад. Заможним хазяїном, який знався на садівництві, був і дід Олега – Юстин. Батько Микола Юстинович відразу після повернення з фронту саджав вздовж залізничної колії від Збаража до Тернополя лісосмуги, був одним із ініціаторів створення великого розплідника для лісонасаджень. А щодо плодових дерев, то в Ангелівці майже кожного можна вважати садівником. Бо за радянські часи всім селом створювали плодовий сад площею понад 100 гектарів, на 20 гектарах доглядали за ягідними культурами. От тільки в останні 20 років занепало ангелівське надбання.
Молодший син Миколи Юстиновича – Олег, перейнявши від батька, садівника з 50-річним стажем, секрети вирощування плодових дерев та увібравши всю батьківську любов до них, два роки тому взявся виправити ситуацію й заснував господарство «Садівниче». Дерева вирощує на морозостійких підщепах 26, 54-118, 106. Розводить сорти яблунь Муцу, Голден Делішес, Джонатан, Чемпіон, Айдаред, смородину майже 14 сортів, серед яких високоплідні Краса Львова, Райдужна, Черешнева, Українка, порічки Червона, Мулка, аґрус Каменяр, Карат, Неслухівський. Поруч із традиційними для місцевості породами і сортами, тягнуться до неба гілочки фундука, черешень, персиків, шовковиць, карликових вишень. Торік фермер заклав новий ягідник. Восени цього року планує посадити яблуні ще на трьох гектарах. Перед оселею чарують одвічною красою від весни до осені 20 сортів троянд.
Справ та задумів багато – присісти ніколи, бо у господарстві Олега Миколайовича є ще й пасіка, і кролі. А жителі села обрали його депутатом Романівської сільської ради.
«Та сад – це те, що ми залишаємо на Землі». І в цьому переконана вся родина Яциковських.
ЯРОСЛАВ БАЧИНСЬКИЙ

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.