Одноосібники зі Старомлинова

Родина Гарчакових

Працьовита родина одноосібників з Донеччини і на землі порається, і за худобою добре доглядає, і перероблює продукцію, і на базарі продає

Цю молоду симпатичну пару з села Старомлинівка Великоновосілківського району добре знають жителі одного з районів Донецька. Не перший рік вона постачає сюди продукцію зі свого особистого селянського господарства. Машина Наталі та Олега Гарчакових ще у дорозі, – а на місці їхньої постійної торгівлі вже вишикувалися покупці. І так щосуботи.
Чому такий ажіотаж – зрозуміло. Все поживне, натуральне, смачне – одним словом, найвищого ґатунку. Й перелік продукції чималий: молоко, сметана, домашній сир, яйця, капуста, томатний сік… Завжди привітні й усміхнені, Наталя Володимирівна та Олег Володимирович постійних покупців знають по іменах. Практикують і особисті замовлення. А як же інакше в ринкових умовах? Знати попит – значить, володіти ситуацією.
Купуємо натуральне
Чекаю на господарів разом із покупцями. А тим часом збираю враження про старомлинівських господарів та їхній товар.
– Продукція доброякісна, – відгукується Тетяна Михайлівна. – Я користуюся послугами цієї пари понад сім років. Купую молоко, сир –такий смачний, ніде більше на подібний не натрапиш! – ще сметану, інколи масло. Покупців, як я, багато. Зараз побачите, як за годину-півтори все розметуть.
Зі сказаним погоджується і пенсіонерка Тетяна Дмитрівна.
– Обоє викликають повагу, – говорить про подружжя ще один постійний покупець Ігор Славенко. – Третій рік купую у Наталі й Олега все, що вони пропонують. Узимку – молочні товари, а влітку та восени з задоволенням беру овочі. Високої якості в них і м’ясо з особистого господарства. І такі ці люди працьовиті, сумлінні, що всім корисно було б повчитися у них, як господарювати… Бо наш народ як? Усе чекає на чиюсь допомогу. А Наталя й Олег перш за все на себе покладаються. І доньок так само виховують. Знаю, що діти допомагають батькам по господарству, привчені ніякої роботи не цуратися…
Нарешті з’являються і наші герої. У черзі помітне пожвавлення.
Поки один із Гарчакових спілкується з покупцем, звертаюся до іншого, хоч і відчуваю, що розмовляти селянам зі мною ніколи: міські вимагають постійної уваги, бо кожен з них поспішає. Та й самі Наталя з Олегом хочуть повернутися додому якнайшвидше: на хазяйстві залишились доньки–школярки Катя і Карина.
Вести власне господарство, звісно, суцільний клопіт.
– З ранку треба потурбуватися і про корів, і про свиней, а ще тримаємо птицю, бо жити у селі та покладатися на продукти з магазину просто смішно, – так розповідає про своє життя-буття голова сімейства.
Крім справ по хаті, двору, на присадибній ділянці, ладу треба дати у городі в півгектара. Ще п’ять із половиною гектарів, що в іншому селі (пай, що належать Наталії), родина здає в оренду.
– У нас у Старомлинівці всі здають паї, – говорить Олег, – тому що без техніки на таких площах робити нема чого. Хіба що наважитися на інший вид «господарювання»,– посміхається він. – який у нас в селі давно в ходу. Продав свій пай – і вільний. Віддав 30 тисяч гривень – і ти власник нової ділянки. Важко навіть визначити, скільки тисяч гектарів землі таким чином уже продані.
Подружжя Гарчакових не поспішає позбутися своїх гектарів: по-перше, думають про спадщину для доньок – Каті та Карини, по-друге, знають, що зайва копійка нікому на заваді ще не ставала. Правда, розраховуються аж ніяк не грішми, а сільгосппродукцією, та все одно це підтримка для господарства, яке тримає худобу.
– У нас нещодавно розтелилися дві корівки, – повертає до теми розмови Наталя. – Молока вистачає і для себе, і на продаж. Але на продаж пропонуємо менше ніж завжди – телята ж потребують молочної дієти. – Залишок переробляємо на сир, сметану. Для цього маємо власний сепаратор.
– Великою підмогою нам є город, – підтримує бесіду Олег. – Коли починається сезон овочів, то за тиждень продаємо по півтори тонни. Томатним соком торгуємо цілорічно, бо беруть його охоче: влітку – по 4,5 гривні за літр, взимку – по 5. Моркву, буряк, помідори вирощуємо обов’язково, а від цибулі відмовилися, тому що не вигідно. З телевізора чув, що за кілограм зараз дають 77 копійок. І скажіть, який тоді сенс у роботі? Нам, приміром, щоб привезти цибулю зі Старомлинівки у Донецьк треба 120 кілометрів подолати. Тож пальне буде дорожче за ту цибулю!
До Європи ще далеко
Про що б не розповідали Гарчакови, в усьому відчувається селянська жилка, обізнаність у справах.
– Вільного часу, мабуть, у вас взагалі не буває? – поцікавилася в Олега.
– Ваша правда, господарство багато часу вимагає. А ще більше – грошей. Нині, як маєш чим заплатити, привезуть хоч слона, – вочевидь, чоловік був налаштований на жарти. Та за мить промовив уже цілком серйозно: – Ми уміємо копійку берегти. От маємо у господарстві надійного помічника – коня, тож на паливі економимо.
Торкнулася наша розмова і вкрай важливої теми, що хвилює кожного селянина, – земельної реформи.
– Що думають про неї ваші односельці? – спитала у подружжя.
– Якщо чесно, їх хвилює, коли горілка подешевшає, – з гіркотою в голосі промовив Олег. – Розумієте, не кожен може витримати та сприйняти ті зміни, що сталися на селі. По телебаченню тільки і чуєш: «Треба розвиватися, підніматися». А як це зробити, коли солярка по 11 гривень за літр, а кілограм цибулі – за 77 копійок? Та й кредит – не вихід: проценти такі, що ой…
– Тяжко живе село, дуже тяжко, – зітхнув Олег. – Працівників із сільгосппідприємства розігнали, залишилось не більше 25. От і живе дехто з наших селян, так би мовити, не по-селянськи. Від землі відвикає, замість працювати, у пляшки зазирає. У деяких населених пунктах легше, ніж у Старомлинівці, хоча б тому, що за радянські часи там встигли провести газ. А нам для опалення домівки потрібне вугілля. Хоч хата невелика, але 3 тони за зиму витрачаємо, а це 4500 гривень. У кого великий будинок, тому потрібно 5-6 тонн. От і рахуйте.
– Часто замислюємося: яким воно буде, наше завтра, наших дітей, нашого села, людей у ньому, – продовжував господар. – Інколи такий песимізм находить… У доньчиному класі лише 15 учнів. У селі чимало дітлахів, які вже «закінчили» школу: три роки відучилися й удома сидять. Та й освіта якась умовна – у четвер скорочені уроки, у п’ятницю скорочений день. І клуб давно закритий… Хто з молодих у такому селі захоче працювати? Наше подружжя знайшло вихід, але, повірте, це спосіб виживання. А хотілося б – жити!
Слова працьовитого небайдужого чоловіка змусили замислитися. Скільки ще самим господарям спільно з державою належить зробити, щоб доля селянська усміхалася кожному, а не одному з десяти. Тому особлива шана Гарчаковим, що не зневірилися у житті, у своїй селянській долі. Узялися за нелегку працю та й радіють власним можливостям годувати та ростити дітей, годувати жителів міста, які люблять смачне молоко, хоч і не знають, скільки місяців корова буває тільною.
Усвідомлення проблеми – півдороги до її подолання
Ще раз наголошу на тому, що продукція одноосібного господарства зі Старомлинівки, та й інших подібних господарств, є натуральною та якісною. Тому і має попит серед споживачів. Тож такі господарі – і гордість, і надія нашого аграрного сектора економіки.
Пригадую, як у молдавське поселення, де я жила певний час, приїхали фахівці з Америки – змонтували на консервному заводі лінію з переробки томатів. Нова технологія вимагала високих темпів дозрівання, тож природний процес пришвидшили за допомогою спеціальної хімічної обробки, і все відбувалося протягом… однієї ночі. Відтоді щоразу, купуючи у магазині чи на ринку помідори заморських сортів, згадую про те «ноу-хау». Розріжеш такий плід – а всередині біла жорстка серцевина та білі тверді прожилки. Апетит пропадає. Ось чому я готова навіть переплатити, аби лишень їсти справжні томати – з характерним смаком, росистою м’якоттю, ніжною шкоринкою. А такі вирощують на ділянках та у городах, як у Гарчакових.
Шкода, що на сьогодні одноосібник, витрачаючи значні сили як на вирощування овочів, так і вигодовування тварин, ще не має повсюди по країні можливостей реалізовувати продукцію на ринках. Що недостатньо сільськогосподарських кооперативів, які б, як було колись, оперативно та постійно закуповувати у населення результати його роботи…

Ольга КОНДОРСЬКА
Фото Володимира МІЛОВАНОВА

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.