Я тепер одноосібник

 Петра Ивановича.jpeg

Віталій Добровольський з Приазовського району Запорізької області господарювати на землі вирішив у 2003 році, коли за сто доларів у колгоспі сусіднього села Олександрівка купив списаний трактор МТЗ-80. Згодом зареєстрував мале підприємство. А в 2010 році раптом згорнув його діяльність і став одноосібником.

– Я тоді балотувався на посаду сільського голови, – розповідає чоловік. – Тиск був неймовірний. На будь-яких зборах мені кололи очі, що я маю бізнес і хочу поєднати його з владою. І тоді я дав слово, що припиняю діяльність свого господарства.

Та були й інші обставини, які вплинули на таке рішення. Чиновники з району постійно вимагали благодійних внесків. І жодні доводи, що чоловік уже допомагає школі та селу, до уваги не бралися. Перевірчі органи, зі свого боку, не пропускали можливості стягнути штраф за надумані порушення.

– Таке враження, що комусь треба було, щоби моє підприємство закрилося, – впевнений Віталій.

І він це зробив, проте землеробську справу не полишив. Один пай (5,8 гектара із земель запасу) й досі орендує у райдержадміністрації, сплачуючи за нього 3300 гривень на рік.

Інші паї – свій і родичів. Тепер йому, каже, як одноосібнику працювати стало легше, проте все теж не безхмарно. Бере кредити, потім віддає їх. Торік продав комбайн «Нива» і великий самоскид марки ЗІЛ-4331, щоб розрахуватися з боргами, і знову залишився тільки зі своїм вірним МТЗ-80 1982 року випуску. Причіпні знаряддя до нього має. Тому зорати, закультивувати ділянку, посіяти, обробити садок проти шкідників чи хвороб може без допомоги.

Закупівельні ціни на зерно та насіння соняшнику вважає нереальними на тлі подорожчання пально-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів хімічного захисту рослин тощо. – У 2012 році за тонну зерна я міг придбати 200 літрів дизельного пального, – каже Віталій, – торік тільки 150, а в поточному – 100 літрів. Оце й уся арифметика. Як із одноосібника з мене знімають щороку 20 відсотків податку на додану вартість. І якщо великим сільгосппідприємствам хоч інколи повертають ці кошти, то мені – в жодному разі.

Вдячний Віталій Добровольський сусіднім великим агропідприємствам за те, що допомагають йому як морально, так і матеріально. Насіння позичають, збирають урожай. Роблять усе це фактично благодійно. Аби не ця допомога – хоч не сій.

За таких обставин знайшов собі господар альтернативу – садівництво. – Поки, – каже, – держава не регулює ціну на продукцію цієї галузі, можна заробити. Скажімо, ціна плодів черешні була цього року 18 гривень за кілограм. Одну тонну продав – маєш 18 тисяч гривень. Заплати податок – і будь спокійний.

Нині Віталій доглядає за трьома з половиною гектарами саду: півгектара вже плодоносять, решта площі – молоді персики, які тільки входять в силу. Тепер усі думки про полив: пробити свердловину, зробити крапельне зрошення, бо без нього у приазовських степах є ризик втратити і урожай, і рослини.

А ризикувати родині Добровольських не можна, бо виховують чотирьох дітей. Старша закінчила школу, готується вступати до вишу. А найменшій – лише один рік. Та які б не були витрати у сім’ї, Віталій ніколи не відмовляє односельцям – щось перевезти, город обробити тощо. Робить усе безоплатно. Допомагає і селу. Цього року, скажімо, провів у школу інтернет.

Чи хоче господар чогось від держави? Звісно, хоче: щоб відсотки за кредити віддавала, аби можна було розвиватися, щоб ухвалила закони, за якими в сезон ціни на дизпальне та селітру не підвищуються. Хіба багато?

Пилип ЮРИК

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.