Наречена для села

jpg.

Якось у Миргороді на базарі випало бути свідком розмови двох чоловіків. Син одного з них після навчання в інституті повернувся до села з молодою дружиною. Гарна собою, привітна, розуміється на комп’ютерних премудростях. Проте роботи за фахом в селі немає. Нудиться бідна від бездіяльності. Жаль невістку!

Від почутого я й сам пройнявся співчуттям, і згадалася мені колишня сусідська дівчина. «Артистка!» – вихваляли Світлану друзі та ровесники. Так чи ні, а вона з відзнакою закінчила хореографічне відділення Гадяцького училища культури ім. Котляревського. Та раптом зникла з поля зору. А оце недавно у Миргороді на огляді сільських колективів художньої самодіяльності я впізнав її у вродливій жінці.

– Хоч вірте, хоч ні, а мене щастя спіймало в селі, – задовольнила мою допитливість Світлана Андріївна, як шанобливо величали свого керівника танцювального ансамблю гарненькі дівчатка в українському національному вбранні.

А було так. Дипломованого хореографа Світлану радо прийняло село Черкащани, яке зручно вмостилося довкола озера у розлогому вибалку на задвірках Миргородського району. Сільські красуні потягнулися до танцювального ансамблю «Нумо, дівчата!» Прагнули бути схожими на вродливу струнку міську ровесницю Світлану. Однак «реформування» українського села привело до скорочення ставки хореографа. А поки Світлана опановувала професію бібліотекаря, покрівля над покинутим напризволяще Будинком культури зруйнувалася остаточно.

У числі перших, хто під час шквальної зливи примчався допомагати бібліотекарю рятувати книги, був водій колгоспного КамАЗу Сергій Челембієнко. Книги врятували, проте працювати не було де. Світлана спакувала нехитрі пожитки, щоб вирушити на пошуки голубого птаха своєї долі десь в інших краях, коли Сергій у колі друзів сказав: «Хто ж ми будемо, якщо таку дівчину відпустимо з села?». Хлопці були не з тих, що думкою багатіють. Зрозуміли без зайвих слів.

Майже два тижні у вихідні дні та вільний від роботи час чаклували біля будинку спочилого в бозі райпобуткомбінату. Аж поки не сказали схвильованій бібліотекарці: «Ось тут, Світлана Андріївна, буде твоє робоче місце. Вважай його нашим дарунком на ваше з Сергієм весілля». 18-річній дівчині було над чим подумати. Вона ж бо мріяла про естрадні майданчики гомінких міст, а їй пропонують тихе життя у неблизькому від села хуторі Безводівка.

Свекруха одразу назвала невісточку своєю дитиною. Відтоді ось уже понад 20 років вони живуть під одним дахом і не пригадують, щоб котрась із них зиркала на другу спідлоба. Обидві були щасливими, коли в колисці радісно заплескала в долоньки ясноока, тепер уже заміжня Анжеліка, а потім і Катруся. Одна стоматолог, інша філолог, однак коли знеструмлюють хутір, кожна з дочок з рушником через плече та дійницею залюбки порається біля двох високоудійних корів. Доглядають телят, свиней, курей, качок, допомагають батькові біля пасіки, чепурять квітники. За прикладом матері, дівчата сідають за кермо трактора, щоб обробити родинні пайові угіддя.

Директор черкащанської середньої школи Галина Зубченко вважає Світлану Андріївну культпрацівником за освітою і педагогом за покликанням. У школі та селі вона – організатор масових культурно-освітніх заходів.

– Якось в гарячу пору, коли ми ще проріджували цукрові буряки ручними сапами, телефонує мені молодша сестричка Людмила, – згадує Світлана Андріївна. – І давай співчувати моєму заміжжю у сільській глибинці. А я їй кажу: «Про це поговоримо потім, а зараз допоможи мені хоч кілька рядків буряків просапати». Вона приїхала… Того дня до Челембієнків завітав товариш Сергія із шоферської братії – Геннадій. Сьогодні Людмила і Геннадій порядкують на власному городі. У них дві донечки-школярки. Сестри дружать сім’ями.

Леонард НІКОЛАЄНКО

На фото автора: Хуторянка Світла Челембієнко.

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.