Милосердя багато не буває

15/01/2014

У Мишковичах Тернопільського району в мальовничій місцині розмістилося сучасне геріатричне відділення, де нині проживають та лікуються двадцять одиноких хворих, літніх та немічних людей. Є серед них такі, які взагалі не мають родичів. Є й хоч і не одинокі, але тяжкохворі, й обставини склались так, що вони змушені жити в казенних стінах та приймати послуги від сторонніх.
Не оминають відділення увагою соціальні працівники, представники районної організації товариства Червоного Хреста України. Особливо люблять старенькі голову товариства Ольгу Нижник, яка навідується до них з подарунками, скаже кожному лагідне слово чи поплаче разом з ними над їхньою безталанною долею. «Прикро, що про стареньких та хворих дбають, зазвичай, ті, кому це годиться по службі: медики, соціальні працівники, освітяни», – каже Ольга Михайлівна.
Завідуючий геріатричним відділенням Петро Марценюк каже, що їхні пацієнти забезпечені харчуванням, одягом, медикаментами. Хто ходить, той має можливість купити собі, що забажає, у магазинчику поблизу відділення, адже всі старенькі мають пенсію. У палатах тепло. Та всім зрозуміло, що літні люди прагнуть і дещо іншого тепла – людської участі, душевного спілкування.
Щоб подарувати хоч маленький світлий промінчик стареньким, до них навідуються учасники волонтерського загону «Милосердя» з місцевої загальноосвітньої школи. Діти читають вірші, співають українських пісень і тим відволікають думки пацієнтів від їхнього тяжкого існування.
Тішить, що до милосердя долучені юні, ті, хто тільки починає життя. Тому є надія, що їхні серця не зачерствіють і завжди зможуть подати надію людині, яка потребує цього. Бо милосердя багато не буває.

Галина ЮРСА