Джерела

Заголовок
_новый размер.jpg
Від дощику до зливи
Посох дощу, хмара, сопілка дощу, флейта дощу – як тільки не називають ці вироби.  – Колись мольфари в Карпатах за допомогою дощовиць творили погоду, викликаючи або проганяючи дощі. Подейкують, що від цього способу там не відмовилися й досі, – розповідає майстриня Анастасія Бурець, жителька міста Луцьк. – А моє знайомство з дощовицею відбулося на фестивалі в місті Кам’янець-Подільський....
mandrivnic.livejournal.com_2.jpg
«Дитина» Івана Гегельського
Є в Лозуватці Шполянського району Черкаської області незвичайний дендропарк: він створений півстоліття тому уродженцем цього села й утримується самою громадою.  Їдучи трасою Черкаси – Шпола – Умань, ви однозначно пересічете це мальовниче село. У давнину цей шлях називали Битим, або Чорним. Чув він і тупіт турецьких і татарських орд, і мову поляків, коли ті йшли як завойовники, а потім ним же...
1401894_610649902329339_1161296131_o.jpg
Край легенд і казок
Щороку в село Рубанівське Васильківського району Дніпропетровської області приїздять сотні людей, аби очистити душу й тіло завдяки унікальним властивостям місцевої води. Усього година дороги від мегаполісу – і за вікнами вже сільські вулички, які поважно перетинають гуси. За вказівником повертаємо з траси ліворуч у бік Свято-Знаменівського жіночого монастиря.  Обитель розташувалася біля...
DSCN3946.jpg
Дід із карпатського острова
На Гуцульщині до сьогодні охочіше послуговуються вуличним іменням, а не кличуть за паспортом. Це йде з давніх часів, коли родини були великими, а ледь не по півсела – однофамільці. І тоді розрізняли людей за якоюсь родовою ознакою або рисами характеру.  У Микуличині, найдовшому українському селі, що неподалік курортного Яремча, Петра Стефанюка знають як діда Петранька. – Мого тата звали...
1_новый размер.jpg
У кожному виробі – Україна
Кераміку довгокосої красуні везуть у всі куточки світу.  Жительку Луцька Жанну Миляшкевич знають як власницю чи не найдовшого волосся в Україні. Адже її чудові коси сягають понад 170 см – більше, аніж її зріст.  – Були курйозні випадки, коли вважали, що моя коса – накладна, – усміхається красуня. – Свого часу на зйомках кінофільму саме так і подумали і стали вимагати, аби я здала...
DSC_0905.jpg
Міць Лоцманської Кам’янки
Це зараз Дніпро – безпечна для суден ріка. А в давнину тут були величезні пороги. Оминути їх могли тільки досвідчені лоцмани. Їхні нащадки й досі живуть у селі Лоц-Кам’янка. Мальовниче селище на правому березі зараз стало частиною Дніпропетровська, проте має власний герб і гімн. Красива природа, тихі вулиці – навіть і не подумаєш, що раніше тут Дніпро несамовито «ревів» і починалося...
DSCN4281.jpg
Під звуки карильйона
У Гошівському монастирі на Прикарпатті відбувся перший міжнародний фестиваль карильйонного й дзвонового мистецтва «Дзвони Ясної Гори єднають усіх».  Дехто, можливо, і не знає, що це за інструмент. Щось схоже на орган, але тут, натискаючи на клавіші, грають на дзвонах. І таких дзвонів – від великих до маленьких (від того й різна тональність звуку) – аж 52. До речі, з французької назва...
3.jpg
Одягнуся… в серпанок
Приблизно півтори-дві сотні років тому у вбранні з білого серпанку, зітканого вручну, настільки тонкого, що через нього можна було побачити сонце, у багатьох регіонах України йшли на свято та до шлюбу. Нині техніка виготовлення унікальної тканини забута. Проте в деяких волинських і рівненських селах дослідники минувшини ще й досі виявляють зразки такого одягу. Після довгих пошуків етнографам...
1.jpg
Поринути в середньовіччя
Кілька місяців тому на багатій історичними та культурними подіями запорізькій землі був створений і успішно розвивається «Вуличний університет лицарів культури» – «ВУЛИК». Його ентузіасти регулярно влаштовують зустрічі городян із талановитими письменниками, художниками й просто захопленими людьми. Двадцяте засідання «Вулика» пройшло в режимі «машини часу». Перенестися в ХIII–XVII століття...
chask.net_1460
Вечорниці замість Фейсбуку
Душа є в людини. А в села? Мабуть, теж. У Халеп’ї Обухівського району Київської області нею став ансамбль народної пісні «Калинонька». Попри всі труднощі, цей колектив тримається і з кожним святом дедалі більше наближає своїх односельчан до стародавніх традицій. На виступи приходять усі без винятку: від дитсадківської малечі – до бабусь із дідусями. Навіть молодь у ці дні залюбки віддає перевагу...