Творчість читачів

Заголовок
dheerendra21.blogspot.com_.jpg
Візит із розрахунком
Наталя нагодувала Вадика, понесла його до зали. – Зараз прийдуть тато й сестричка. Сідай ось сюди, а я піду готувати вечерю… Тільки не плач Вона посадила сина в манеж, де лежать іграшки, і пішла на кухню. Тишу перервав телефонний дзвінок. Наталя зняла слухавку: – Алло… – Наталю, доброго дня! Це Лора… – Хто говорить? Лора?.. Яка Лора? Ах, Лариса!.. Якими шляхами-дорогами?.. Добре, чекатиму,...
11111.jpg
Горе-різники
Це сталося в Запоріжжі. Петько й Митько ніде не працювали, та й, якщо чесно казати, навіть не збиралися. Мешкали обоє по сусідству на дев’ятому поверсі багатоповерхівки. Ходили містом, збирали або крали металобрухт, здавали його в приймальний пункт і ввечері знахідку «приливали». А наступного дня знову щось шукали, адже ще давні римляни казали: хто шукає, той знаходить. Здаючи до пункту вкрадену...
ipatovskiy.ru_.jpeg
У кафе «Під липою» прилетіли гості…
У Івана Тимофійовича та Ганни Григорівни, які два роки тому відзначили золоте весілля, була єдина причина для суперечок: чоловік мало не щодня любив привести до хати сусіда чи колишнього товариша, щоб випити чарку-другу, а баба Ганна скаржилася, мовляв, нездужає ні на стіл ставити, ні прибирати. – Хочеш чарку випити? Налий собі, – говорила баба Ганна чоловікові. – Але не збирай тут застілля....
woman365.ru_.jpeg
Борщ «на славу»
У сільських родинах, особливо там, де було багато дітей, батьки привчали їх до праці та відповідальності з малих літ. Старші допомагали плекати та виховувати молодших. А ті, у свою чергу, поважали старших братів і сестер. Навіть по-доброму боялися їх, якщо можна так висловитися. Батьки, зайняті на роботі в полі чи на фермі, не мали часу займатися вихованням, готувати їжу та вчасно ту дитину...
selfcreation.ru_.jpg
Щастя стандартів не любить
Ці дві історії, дві життєві долі, аж ніяк не пов’язані. Одна належить типовому містянину Андрію, який усе життя провів в елітних будинках та офісах, інша – такому ж типовому селянину Юрію, який далі рідної Багнючки ніколи не виїздив. Але все ж таки є дещо спільне в тому, як склалося життя цих чоловіків: обидва знайшли своє щастя далеко не там, де його зазвичай очікують. Перший утік від міських...
infosmi.net_.jpg
«Дозволені» сигарети
Виховання дітей, дійсно, наука. Їй можна вчитися, але не можна навчитися, якщо тобою не керують любов, терпіння й повага до особистості дитини. Часто прості люди виявляються кращими педагогами, ніж дипломовані фахівці, і ця історія яскраве підтвердження тому. Сталося це в 1970 роки минулого століття. Дідусь Марічки, нинішньої літераторки, був сільським конюхом. Офіційно він числився в місцевому...
 дворник www.newsvl.ru_.jpg
Хлопчак
Скільки Віра себе пам’ятала – усі називали її хлопчаком. Вона й справді нагадувала підлітка років 15-16: невисока, у завеликих батькових чоботах і з короткою стрижкою. Навіть вираз кирпатенького, завжди примруженого обличчя був зовсім не жіночим, а таким собі, насмішкувато-чоловічим. Усе життя Віра працювала двірником – прибирала чужі подвір’я в маленькому містечку. Не приховувала, що робить це...
1.jpg
Смородинове літо нашого друга
Так сталося, що свою кохану дружину Пилип поховав у 35 років, залишившись з двома маленькими донечками на руках. Родичі пропонували взяти на виховання дівчаток, а ти, мовляв, молодий ще, знайдеш собі дружину. Проте Пилип і чути про таке не хотів. Розривався на двох роботах, ще й усілякі підробітки брав, аби Вірочка з Ніночкою були всім забезпечені. Згодом донечки підросли й стало значно легше....
rasfokus.ru_.jpg
Миті щастя
Кінець липня. Погода пустує. То заструменять хмари-дощувалки, то сонце так пришкварить, що хоч яєчню смаж. Та як би там погода не викаблучувалася, кровному селянинові не до неї. Дощ не вічний, перечекаємо, а змарнувати собі день не дозволимо. Бодай хоч трішки та прополемо, підсапаємо, підпушимо… Народна мудрість говорить: ранок-панок. І це незаперечна істина. Ось і доводиться тим, хто більше...
oboi-colibri.ru_.jpg
Будь щасливою мамою!
Тамара крокувала засніженою вулицею селища. Патлатий березневий снігтанув на обличчі. Ішла, ніби в нікуди. Доля Тамари була схожа на боротьбу за виживання. Жила вона з матір’ю та старенькою бабусею, без батька у старій хатині. Дівчині було 17 років, коли в їхнє село приїхали на заробітки в місцеве господарство хлопці зі Львівщини. Теплими літніми вечорами приходив до неї Іван – високий, статний...