"Хоч в роки мого дитинства люди в нас жили незаможно, проте свіжина в кожному дворі була майже щорічно"

15-1.jpg

27/11/2013

Хоч в роки мого дитинства люди в нас жили незаможно, проте свіжина в кожному дворі була майже щорічно. Цю подію в основному приурочували до Різдвяних свят, та й, як правило, морозна погода ідеально сприяла цьому. Свиней тоді відгодовували по два і більше років, а працю господарів оцінювали не за кількістю та якістю м’яса чи ковбас, а виключно за товщиною нарощеного сала.

Міряли сало так: на чотири пальці, на долоню чи півтори, але ні в якому разі не на сантиметри. Така вже була традиція.
«На один палець» сала не бувало взагалі, а на «два-три» – дуже рідко. В таких випадках коляр (спеціаліст із забою худоби) мав бути дуже надійною людиною, щоб, не дай Боже, односельці не довідались про такий казус із салом. Бо ж засміють!
Ще з осені я зі старшим братом, а нам разом на двох було в той час близько тринадцяти років, часто заглядали в сарай до свині і мріяли, щоб скоріше настали морози, бо й свиня вже була не маленька, та й діжечка, що з салом, стояла порожньою. Чомусь у дитинстві час тягнувся дуже повільно, але все-таки він якось таки тягнувся, і, нарешті, ми помітили, що мати підготовляють відповідний посуд та чисті ганчірки, а тато збираються йти в сусіднє село до знаменитого на всю околицю коляра Клима.
Тут доречно сказати, що той коляр був дуже прошений, і погоджувався забивати свиню чи кабана не в кожного, але коли вже погоджувався, то виконував свою роботу сумлінно, починаючи від забою і смаління та завершуючи виготовленням ковбас.
Нам, як казали тато, дуже повезло. Бо коли напровесні дядько Клим пішки повертався з міста, то провалився в ополонку глибокого рівчака, що був неподалік від нашого будинку. Тоді він ледь не втопився, в нас сушив одяг, а йдучи вранці, пообіцяв, що цього року обов’язково заколе в нас свиню.
Повернувшись від нього, тато повідомили приємну новину, що коляр не забув пригоду з ополонкою і нашу допомогу. Отже, завтра в нас буде свіжина! Тато ще пішли до сусіда Миколи, щоб той гарантовано був завтра вдома і допоміг вранці вивести з сараю свиню. В таких випадках, хоч у сусіда могли бути інші нагальні справи, але він був зобов’язаний все відкласти на інший раз, а в цей день бути біля свині... Такий уже був звичай.
Хоч зимовий день короткий, але великих свиней виводили з сараїв тоді, коли добре розвидниться. Це для того, щоб їх побачили сусіди і перехожі, бо чим більша свиня, тим вищий авторитет, або як тепер кажуть, – «імідж» господаря, і навпаки.
Нарешті вранці тато запрягли в сани коня і поїхали по коляра. Сокира і драбина були підготовлені ще звечора. Зрозуміло, сокира для того, щоб забити в свині памороки і вона впала, а драбина – щоб по частинах переносити тушу до хати.
Були ще потрібні колюх (залізний штир), ножі, мотузки, але все це привозив знаменитий коляр. Питання про придбання спиртного відпадало, бо для такої «оказії» був заздалегідь припасений самогон, та й вживали тоді його дуже рідко і мало.
Старшому брату, який тоді навчався в другому класі, дозволили того дня до школи не йти. Та ж у таких випадках взагалі ніколи ніхто до школи не ходив. Адже вдома свіжина!
Нас ніхто не примушував, але ми з братом заздалегідь підготували довгі гострі дерев’яні палички, щоб на них смажити на вогні сало. А ще нам треба було підготувати «спостережний пункт» біля єдиного маленького віконця, що виходило на подвір’я. Тут справа виявилася дещо складнішою, бо знадвору віконце майже наполовину закладене загатою.
Загати тоді робили з соломи, картоплиння чи іншої побічної продукції рослинництва, щоб на зиму утеплити будинок. При цьому закривали значну частину вікон, щоб у хаті було тепліше. Якраз через це огляд двору був поганим. Треба було в цьому маленькому блиску світла прохукати шибку від морозу та так, щоб нам обом було зручно спостерігати за очікуваною подією.
Мені здавалося, що в брата вигідніша позиція, а йому навпаки. Ми сперечалися, доходило до крику, навіть плачу. Коли в цей час у хаті були мама, то ще півбіди. Але коли тато, то він спочатку брався за штани, і ми вже знали, що наступним його рухом буде витягування з них пояса. І все це він робив дуже спритно, швидко і миттєво.
Того ранку в плиті почали палити ще вдосвіта, в кімнаті стало тепло, але шибка чомусь довго не розмерзалась. Та цю роботу ми з братом виконували швидко і з задоволенням, розморожуючи її похукуванням і тертям пальцями.
А ж ось у дворі нарешті з’явився коляр. Тато швидко побіг до дядька Миколи, оскільки коляр повідомив, що після обіду має виконувати таку ж роботу ще в когось. Адже незабаром Різдво і свіжину готують майже всі. Ми з братом продовжували підтримувати вікно в належному для спостереження стані. Основним було побачити, як будуть виводити з сараю свиню і як її звалять на землю.
Ми знали, що, обсмоливши свиню, її поливали водою і обкладали соломою, а нам, дітям, треба було на неї сідати, щоб вона відпарилась, бо тоді сало начебто стає смачнішим.
Ми побачили, як тато із сусідом вивели з сараю свиню, як коляр Клим розмахував руками, вказуючи очевидно місце, куди належало її вести, як він узяв сокиру і замахувався, щоб обухом вдарити її по голові. Але, о диво! Свиня не впала, а, вирвавшись, разом із прив’язаними до ніг мотузками побігла геть. А впав… коляр.
Тато з сусідом Миколою швидко побігли по драбину, поклали на неї дядька Клима і понесли до хати. Тут уже знадобилися приготовані й тепла вода, і чисті ганчірки. Вночі спали погано, бо наш коляр дуже стогнав, боліло його розбите сокирою коліно. Вранці його відвезли чи то додому чи до лікарні.
А нашій свині продовжився вік ще на тиждень, але тепер прийшов уже інший, менш заслужений коляр. І підготовлені нами дерев’яні прутики для підсмажування сала все ж таки знадобилися.
Ця бувальщина трапилася в далекому 1938 році. Вперше я записав її, як закінчив сьомий клас. Тепер лише трохи опрацював. Скажете, що під старість людина повертається в дитинство? Я теж так думаю! Бо я таки у спогадах повернувся туди.

Євген Пашко,
Львівська обл.

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.