Монахині ХХI століття їздять по хліб на БТРі, утримують страусів та, як і належить, обігрівають душі хворих

13-2.jpg

27/11/2013

Селище Чоповичі Малинського району, що на Житомирщині, називають «монастирським», адже за кілька кілометрів від населеного пункту на лівому березі річки Ірша стоять три монастирі: два чоловічих та жіночий.


Сьогодні в жіночому монастирі, названому на честь Афонської ікони Божої Матері, ведуть чернече життя більше 70 насельниць під керівництвом настоятельниці ігумені Єкатерини. Кожного дня за високим парканом обителі монахині виконують різноманітний послух (призначену відповідальну роботу), гармонічно поєднуючи його з молитвою. Працює власна пекарня, яка радує хлібопекарськими виробами прихожан, є чимале господарство, де утримуються коні, корови, кози, птиця. А ще тут є пасіка та страусина міні-ферма.
До своїх підопічних монахині ставляться з особливою любов’ю і турботою. До речі, город щодня обходять із молитвою та окропляють свяченою водою: цей шматочок землі «не чує» жодного скверного слова. Отож усе, що вирощене у монастирі та виготовлене руками монахинь з молитвою та любов’ю, має свій гарний смак і цілющі властивості.
Ігуменя Єкатерина порадила нам, мирянам, продукти, які ми купуємо чи то в магазинах, чи на базарі, також окропляти святою водою, читати над ними молитви або ж бодай перехрестити. Згадаймо, так завжди робили наші бабусі: вони перехрещували тарілку з їжею та читали перед початком і по завершенні трапези «Отче наш». Можливо, тому здоровіші були і тілом, і духом.
Є в монастирі і справжня бойова машина – БТР, якою матушки під час затяжних дощів, коли розбивається польова дорога, або взимку, як позамітає всі шляхи, їздять до центру селища за необхідними продуктами, речами.
Монастир опікує Новоборівський дитячий будинок-інтернат для хворих синдромом Дауна, що у Володарськ-Волинському районі. Дівчатка і жінки з цим захворюванням (від 4 до 35 років) мають духовну реабілітацію в стінах обителі. Насельниці монастиря нерідко гостюють в інтернаті.
– У першу чергу, наш труд – молитовний, – ділиться думками ігуменя Єкатерина. – У планах відкриття нижнього храму (під великим), де будуть звершуватися богослужіння. Нині будується купель та невеличкий храм на честь святих Кіпріана та Іустини, де можна буде почерпнути джерельної води, скупатися у святому джерелі, укріпивши тіло і душу. Плануємо розширення соціальної роботи: збільшення місць у дитячому будинку, щоб мати можливість приймати хворих дітей, адже ми небайдужі до доль дітей-сиріт, хворих. Жертовність – риса монаха. Віддавати себе людям, проявляти милосердя до покалічених душ, зцілювати їх любов’ю і теплом – наша робота, адже більшість черниць у минулому були сестрами милосердя, які проходили послух при столичному храмі святителя Михаїла.
– Ким у миру були жінки, які прийняли постриг? – запитую.
– Чимало сестер мають вищу освіту, серед них є вчителі, економісти, лікарі, перекладачі, правознавці тощо. Всіх їх привела сюди любов до Бога, що підтверджують слова з Євангелія: «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас і настановив вас, щоб ви йшли і овоч давали, і аби овоч ваш зостався, щоб, чого ви не попросите у Отця в имя Моє, дав вам» (Іоанна 15/16).
Проживає в монастирі 102-річна схимонахиня Іоанна – жива легенда монастиря, адже матушка чула дзвони, ще коли розпочалася перша Світова війна у 1914 році. До неї за порадами по господарству та благословенням приходить і ігуменя Єкатерина, й інші монахині. Але більшої радості отримала сама схимниця, коли під час престольного свята монастиря її благословив предстоятель Української православної церкви Блаженнійший Володимир. Матушка Іоанна побажала йому довгих років життя.
Розповідати про життя монастиря людині світській – це приреченість на неповноту розповіді, адже, як сказала матушка Єкатерина, цитуючи святих Отців: «Будь-який світський порядок в монастирі є непорядок духовний…». І все ж очевидно одне – без благословення вищих сил, Божої допомоги, розбудова святої обителі була б неможливою, як і взагалі повернення до святинь наших предків. Схоже, такі місця даровані землі Господом, щоб діти її мали, де лікувати душі, збагнути вічні цінності та нікчемність щоденної мирської суєти.

На каменях святого острова

Створення жіночої духовної обителі на честь Афонської ікони Божої Матері датується першими роками нашого століття. Як же виник новітній жіночий монастир, який за десяток років став духовним центром для сотень паломників, які їдуть на Полісся зцілитися тілом і духом?
Дванадцять років тому прихожани київського храму святителя Михаїла дізналися про чудодійне місце в Житомирській області – урочище Кип’яче, де б’є цілюще джерело. Згодом своїми зусиллями розчистили його. Інтерес до цього острова благодаті зростав, тож почали опитувати місцевих жителів про історію джерела.
Старожили Чоповичів пам’ятали, що в двох кілометрах від місця, де б’є святе джерело, під час Другої світової війни фашисти знищували людей, і серед страчених була ігуменя. В пам’ять про ті події жорстокого лихоліття на місці страти поліщуків прихожани столичного храму святителя Михаїла у 2001 році встановили православний Хрест. А згодом, з благословення митрополита Київського та всієї України Володимира, розпочалося будівництво жіночого монастиря, названого на честь Афонської ікони Божої Матері.
За рік заселилися сестри у вагончику неподалік Хреста. А за кілька років тут виріс величний храм, було побудовано добротні житлові будинки, чимало господарських споруд. У 2006 році монастир отримав офіційну реєстрацію. І надалі тривала розбудова. У жовтні цього року під керівництвом митрополита Української православної церкви Московського патріархату Блаженнійшого Володимира освячено добудовану головну церкву монастиря.
Обитель зі святою горою Афон пов’язує не лише його назва, а й присутність Святої гори в буквальному розумінні: десятки чи й сотні каменів і камінчиків, якими викладені 12 стовпів храму, привезені з Афону, отож саме тут в Україні жінки мають можливість доторкнутися до святинь, адже, як відомо, на цю святу гору Греції дозволено підніматися лише чоловікам. У храмі зберігається дорогоцінна святиня – частинка пояса Божої Матері. Старці Святої гори, яка є Другим уділом Пресвятої Богородиці на землі, подарували монастирю Псалтир.
Нещодавно з благословення митрополита Володимира з Афонського подвір’я в Києві до монастиря прибули старовинні ікони: «Скоропослушниця», «Достойно є», «Ізбавительниця», а також частинка мощей святої праведної Анни. Також, до свята освячення головного храму, подарована настоятелем Почаївської Лаври митрополитом Володимиром ікона Божої Матері «Почаївська», написана і оздоблена дорогоцінною оправою спеціально для монастиря. Цією іконою митрополит Володимир благословив обитель.
Жіночий монастир живе за Афонським монастирським статутом. Найбільшу схожість, принаймні символічну, зі святою горою Афон має новий храм, оточений великим і глибоким ровом, як Афонський півострів берегами Егейського моря.
Монастир уже має два скити – у селах Загребля Малинського та Соболівці Брусилівського районів Житомирщини.

Настя Чопівська

 

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.