Після семи років співпраці, перевірок і законодавчих узгоджень вітчизняні виробники курячого м’яса отримали дозвіл на постачання продукції до країн Євросоюзу

11-1.jpg

27/11/2013

За словами голови Союзу птахівників України Олександра Бакуменка, наразі Україна увійшла до десятки виробників (9 місце) та експортерів (8 місце) м’яса птиці. Наприкінці жовтня до імпортерів української продукції приєдналася Голландія. Зараз готується друга партія до цієї країни. Загалом до 2017 року планується наростити обсяги виробництва до 1 млн 700 тис. тонн.

Випробування перевірками

– Перші думки про експорт до Європи з’явились у 2008 році, – розповідає заступник голови Держветфітослужби Віталій Башинський. – Тоді серед населення був поширений міф, що курятина містить гормони і залишки ветпрепаратів. Зразки м’яса направили на перевірку до Німеччини. Результати показали, що якість дуже висока – навіть Європа може дечому повчитись! Єдине зауваження стосувалось технології патрання, під час якого інколи розривалася шкіра.
Перед тим, як дозволити Україні експорт, іноземні ек-сперти перевіряли довго і прискіпливо. Вказували на недоліки, українські птахівники виправляли їх, а єврокомісія знов висувала зауваження. Тривалий час проти була Іспанія, але й вона врешті-решт здалася.

Ані кроку без дезінфекції

На скільки наша країна просунулася у виробництві цього виду продукції, яскраво демонструє пташиний комплекс Миронівської птахофабрики. Його видно здалеку, бо поряд вишикувалися фірмові білі фури. Білий колір взагалі тут царює: білосніжні кури, білосніжна робоча форма, такі ж будівлі.
Просто так «з вулиці» у курник не пустять: спершу нам довелося стати на дезкилимок, потім вдягти стерильний одноразовий комбінезон, бахіли і маску для обличчя. Потім ще один дезінфікуючий килимок – і нарешті дорога в зону вирощування відкрита. Навіть транспорт проїжджає через спеціальний дезінфікуючий бар’єр, щоб не занести на колесах якоїсь капості.
– Наш рівень безпеки й умови вирощування кращі, ніж у Європі, – пишається підприємством начальник виробничої дільниці Анатолій Коваль. – Під час робочої поїздки до Германії ми дивувалися, що фермер може зайти до свого курника у незмінному одязі, поруч з ним біжать собаки. Для нас це неприпустимо.

Курячий гуртожиток

Птахи живуть у величезних приміщеннях, причому не в тісних клітках, як часто скаржаться зоозахисники, а у величезному ангарі, сидять на соняшниковому лушпинні. Щоправда, місця не дуже багато: на одному квадратному метрі розміщується двадцять птахів, проте це менше, ніж вимагають євростандарти.
– Всі курчата одного віку – 38 днів, – знайомить з неосяжним господарством головний зоо-технік компанії «Миронівський хлібопродукт» Андрій Сергєєв. – Птахофабрика працює за принципом «все зайнято – все порожньо»: сюди завозять одновікову птицю, вирощують до 40-41 дня (вага 2,3-2,5 кг) і одночасно забивають. Це дозволяє максимально вичистити курники від посліду і продезінфікувати перед новим заселенням. Наразі на птахофабриці 640 тис. голів.

Чи сумувати за «радянською» куркою?

Швидкий набір ваги у бройлерів – це виключно заслуга генетиків, технології годування. І гормони тут ні до чого. Завдяки науковцям з кожним роком добовий приріст збільшується на один грам. Хоча виробники все одно орієнтуються на вимоги ринку: якщо людям потрібні більші або менші тушки, значить, саме до такої ваги роститимуть курей. Те, що курятина дуже швидко готується (порівняно з легендарною радянською куркою, яка могла варитися кілька годин), теж легко пояснити: життя бройлера коротке, тому його м’ясо не встигає стати жилуватим і жорстким.
Харчуються курки готовими комбікормами, які містять кукурудзу (близько 60%), соняшникову та соєву макуху, повножирову сою, премікси, білкові добавки тощо. Вода для пиття проходить дворазове очищення фільтрами. Жодних антибіотиків птахи не отримують – ані в питті, ані в харчах. Вакцинація є обов’язковою.
– Ще в інкубаторії курчата вакцинуються проти інфекційного бронхіту і хвороби Ньюкасла, – розповідає Андрій Вікторович. – Пізніше – ще одна доза проти Ньюкасла і хвороби Гамборо. Всі вакцини вводяться перорально, тобто через воду, до 20-денного віку.
На щастя, жодної епідемії під час роботи фабрики не було. Зоонозів – захворювань людей пташиними інфекціями – також. Природний падіж курчат становить близько 2%.

Ванна для курчат

Далі ми їдемо на комплекс з переробки курчат-бройлерів. Нам розповідають, що тут дезінфекція ще суворіша. Це м’яко сказано: по-перше – стерильний одяг і бахіли («Беріть по дві пари, вони часто рвуться від щіток»). Металеві прикраси, навіть обручки і сережки, радять зняти через небезпечне сусідство електричного струму і води. По-друге, треба помити руки з милом, вдягти одноразові рукавички. І, нарешті, стати ногами на спеціальну дошку з рухомими щітками, просунути долоні в апарат, який виприскує очищаючу рідину. Якщо загорілося зелене світло – проходьте до «святая святих». Фух! А ви кажете – кури…
Довгим коридором попід стелею їде конвеєр з тарою: у ці чорні, зелені та червоні ящики пакуватимуть готову продукцію. У першому залі відбувається охолодження курчат у спеціальних ваннах. Після цього кілька десятків працівників безперервно навішують тушки на рухому стрічку. Робота монотонна, але потребує постійної уваги: ми ледь встигаємо слідкувати за руками. Частина курчат відбраковується.
– Протягом 60-80 хвилин тушки їздять по цеху та охолоджуються з 42 до 2 градусів тепла, – пояснює заступник директора з якості і безпечності продукції Юлія Вікторівна. – Продуктивність двох ліній – 22 тис. курчат на годину.

Посміхніться, вас знімають!

Наступна ланка – цех різки і сортування. Тут працює так звана система 3000: на вимогу Європи кожна тушка зважується і калібрується залежно від ваги. Також є камера якості, що фотографує курчат кілька разів з грудки та спинки. Якщо є пошкодження шкіри, гематоми – м’ясо продаватиметься частинами, якщо ні – цілою тушкою. Процес максимально автоматизований, проте робітників все одно багато: звичні нам магазинні стегна і бульйонні набори ріжуться лише вручну. По одній стрічці їдуть кістки, по інших – курячі половинки або окости. Все це складається у підготовлену тару. Робота не зупиняється ні на мить. Так триває чотири години, потім перерва на обід і знову чотиригодинна праця. Відверто кажучи, далеко не кожен такі умови витримає.
Останній цех формує готові палети – так називають не тільки дерев’яні піддони, а й скупчення 28 ящиків по 20 кг готової продукції. Їх обертають плівкою, зверху наклеюють маркування – який продукт, коли виготовлений, якою бригадою. Потім баггі везе їх до холодильно-морозильної камери. Ось, власне, і все: можна вирушати у магазин чи на ринок.

Наталія Федорова

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.