Гроші з грядки

 (5).JPG

Він насипав на занедбані землі сотні тонн ґрунту, поставив теплицю та розбив виноградник, бо впевнений, що навіть 20 соток у приватному секторі можуть щорічно приносити не менше 100 тисяч гривень прибутку

Що робити, якщо життя постійно коригує твої плани? Спочатку руйнуються надії юності на яскраві спортивні перемоги. Потім не виправдовуються сподівання на втілення ідей у великому сільському господарстві. Хтось у такому становищі шукає виправдання своїй бездіяльності. Проте наш герой – Сергій Опанасенко, мешканець містечка Боярка Київської області – шукав можливості не звернути з обраного шляху. Попри все ним керувало велике бажання працювати на землі – душі на радість та родині на добробут.

Це невеличке містечко (яке, власне кажучи, й містом стало, коли село Боярку об’єднали зі ще трьома населеними пунктами) відоме насамперед вузькоколійкою Миколи Островського, єдиним збереженим в Україні паровозом-зозулею та навчальним закладом для майбутніх офіцерів – ліцеєм імені Івана Богуна. Нову історію міста пише будівництво котеджів біля озер, адже Боярка, звідки до столиці рукою подати, багатьма сприймається як спальний район мегаполіса. Однак значну частину міста – великий приватний одноповерховий сектор, і досі легко сприйняти, як картинку пересічної сільської глибинки.

Серед таких будиночків – де-де реконструйованих, почасти занедбаних – й облаштував своє господарство Сергій Григорович Опанасенко. Охайна будівля, сучасний цегляно-кований паркан, острівець із кучерявих, буйно квітучих улітку троянд, спокусливі на початку осені грона винограду… Але справжня ознака господарства – велика теплиця на 500 квадратних метрів (5 соток), яку видно здалеку.

Дорога до себе, справжнього

З Мелітополя на Київщину Сергій потрапив як юніор, який подавав надії в легкій атлетиці. Але через проблеми зі здоров'ям спортивна кар'єра так і не відбулася. І потягнуло хлопця до аграрного вишу. Чи то гени діда-прадіда, які віддали своє життя землі, сказали своє, чи то щось підсвідоме, закладене ще в дитинстві, далося знати. Щоправда, факультет, який він обрав, до сільського господарства мав відношення опосередковане – електротехнічний. І, напевно, пошкодував не раз.

– До техніки мене особливо ніколи не вабило, – зізнався нам колишній енергетик місцевого радгоспу «Тарасівського», електрик п'ятого розряду з 25-річним досвідом, пенсіонер Сергій Опанасенко. – А ось вирощуванням рослин я серйозно зайнявся, ще як повернувся з армії. Тобто, на сьогодні мій особистий агротехнічний стаж наближається до сорока років.

Розуміючи, наскільки щедрою може бути українська земля та якою мірою злочинним є неефективне її використання, Опанасенко, працюючи в радгоспі енергетиком, переварив усю поливальну систему, за що отримав… замість подяки догану. Він готовий був дати раду загальному добру на посаді голови радгоспу, але обрали не його, а того, хто дуже швидко поставив жирний хрест на всьому господарстві. Через деякий час Опанасенко оформив власне агропідприємство і попросив в оренду 100 га. Та, видно, не судилося.

«А знаєте, може, воно й на краще, що не дали. Я б на цих ста гектарах давно б уже загнувся. Чи «з'їли» би...», – оцінюючи труднощі сучасного ведення фермерського господарства, розмірковує Сергій Григорович. – Спасибі місцевій владі, що хоч будинок дозволила купити».

Напівзруйнована хата у заболоченій місцині дісталася 32-річному, у повному розквіті сил чоловікові, у 1984 році. Аби на ній можна було щось виростити, новий господар завіз 385 (!) КАМАЗів ґрунту, які потім власноруч розрівняв на ділянці.

Усі починання супроводжувалися прагненням виростити найкращий сорт, найсмачніший плід. Тож використовував елітні сорти, опановував високу культуру агротехніки. Результат не забарився. Троянди Опанасенка на столичному Бессарабському ринку на початку 1990-х були найкрасивішими, доки їм не склали конкуренцію імпортні квіти. Тож Сергій Григорович почав вирощувати троянди не на зріз, а саджанці. Маточні кущі 170 сортів – кущових, кучерявих, чайно-гібридних – стали джерелом для щеплення на шипшині.

А в 1998 році на присадибній ділянці з’явилася велика теплиця-годувальниця, яка на перший погляд видається навіть головнішою за сам будинок. Такі, з алюмінієвими конструкціями під плівку та газовим опаленням, наприкінці минулого століття виробляли в Артемівську Донецької області. Скінчивши усі передмови, господар нарешті прочинив перед нами двері.

Натурпродукт

Ми чекали на царство троянд, проте з теплиці на нас дихнуло вологим теплим повітрям із запахом помідорового бадилля. Рівними рядами на майже 100 квадратних метрах вишикувалися триметрові томати-високороси «Чарльстон», «Дика троянда» та інші. Грона тягнуть долу. Це не тепличні сорти, їхній час вийшов, тому помічники Сергія Григоровича швидко управляються зі збором останніх у цьому сезоні плодів, на жаль, ще зелених. «Томати посадив уперше, – пояснює господар. – А тепер бачу, що запізно. Наступного року висаджуватиму розсаду до середини лютого». Але в цілому кількістю та якістю врожаю, як і прибутком від його реалізації, він задоволений.

– Якщо людина хоче заробити на невеличкій площі, вона має точно обрати культури, які вирощуватиме. На картоплі чи капусті не заробиш, – пояснює економіст-присадибник. – А коли культури вже обрані, треба навчитися чесно їх вирощувати.

Для всіх своїх зелених підопічних Опанасенко робить власну суміш із торфокрошки, перліту та гною – до 10 тонн щорічно. Уникає хімічних обробок, хіба що бордоською рідиною чи, приміром, фітофторином на основі біологічних компонентів від фітофтори пасленових. Тому з чистою совістю пише на папірці біля розгладки овочів чи винограду – «без хімії».

Коли помідорне бадилля буде прибране, Опанасенко займеться окуліровкою троянд на сортову шипшину, по яку збирається до знайомого відразу ж після нашого візиту. Натягне на конструкції теплиці ще одну плівку, яка створить повітряну подушку і дозволить економити газ. Із часом розпочне укорінення чубуків винограду та підготовку насіння овочів до нового сезону та багато чого іншого. Бо коли маєш справу із землею – байдики бити ніколи.

Душевна утіха чи бездушна комерція?

Навесні в теплиці все зміниться кардинально. Там, де зараз томати, з’явиться редиска, на решті площі – набиратимуться сил саджанці винограду, зав’язуватимуться бруньки троянд. Над ними у підвісних горщиках буйним цвітом розквітнуть сульфінії та пеларгонії, в овочевому розсаднику з насіння піднімуться міцні стеблинки помідорів, баклажанів, солодких перців.

– Сергій Григорович, якщо ви зробили ставку на троянди та виноград, навіщо розпилюватися на овочі?

– А це – щоб узимку не сидіти на бобах. Восени овочі приносять не менше 20 % щорічного доходу.

– А скільки взагалі можна заробити на землі, якщо мати хоча б таку ділянку, як ваша?

– Від нуля до 100 тисяч… Хто менше, хто більше…, – ухиляється від конкретної відповіді господар та пояснює, що все залежить від вибору культури, якості посадкового матеріалу, на якому не можна економити, агротехніки та навичок.

Аби докладніше поговорити про нове захоплення Опанасенка – виноград, просимо господаря показати ділянку, де він цього року заклав виноградник. Їхати довелося недовго – з кілометр. Виявилося, що заради землі Сергій Григорович спеціально придбав півбудинку.

На його думку, виноградом на Київщині не просто можна, а потрібно займатися, бо у Криму за останні десять років для цієї культури стало занадто сухо. Нині клімат ніби пересунувся на північ. Разом з цим необхідно розуміти, що визріти на Київщині можуть лише надранні, ранні та середньо-ранні сорти, які дають урожай з 1 серпня по 20 вересня. Також не слід забувати, що низькі зимові температури Київщини примушують обов’язково прирізати, прикривати або прикопувати виноградні лози.

Під час розмови стає зрозумілою ступінь його поетичного захоплення гронами цієї культури та, водночас, сухий арифметичний розрахунок комерційної привабливості її вирощування. Для обох сторін своєї пристрасті господар не шкодує ні сил, ні часу. Аби зробити все як слід, довелося викорчувати старий сад на новій ділянці, зняти шар ґрунту та завезти сім 25-тонних КАМАЗів нової землі та два КАМАЗи гною. Для кожного з 60 посаджених кущів за допомогою екскаватора вибрав по кубу землі та засипав замість худого суглинку свій, власного виготовлення ґрунт. Наступного року тут буде закладено ще 40 кущів.

Висаджує тільки нові елітні сорти – «Ювілей Новочеркаська», «Віктор», «Пріображеніє», «Софія», «Кандагар», «Юліан»... Саджанці таких коштують недешево – від 150 гривень. Але, за арифметикою Опанасенка, такі грошові вкладення виправдаються.

Приміром, виноград починає плодоносити на третій рік і дає урожай понад півстоліття. У середньому – 30 кг ягід на рік. Якісні грона залюбки розбирають на ринку за ціною від 15-20 грн, а елітних сортів – і за 60-80 грн за кілограм. Тобто, на кожному кущі в середньому можна заробити щонайменше 600 гривень. Якщо кущів 100 – то 60 тисяч гривень. Витрати часу на обробку одного куща (обрізка, обприскування) для спеціаліста – одна година на рік. При наявності холодильної камери (а Опанасенко розраховує її придбати), урожай можна продавати до самого Нового року. Зрозуміло, до свят ціна на поживну ягоду зростає.

Є у його бухгалтерії ще одна аж ніяк не другорядна деталь: весь прибуток, який має господар, залишається у його кишені, оскільки він, як фізична особа, яка виростила все власними руками на присадибній ділянці, вільний від будь-яких податків. Тож чому б не заробляти?!

Та не все так однозначно у цьому прагматичному чоловікові. Окрім фінансових розрахунків, почули ми від Сергія Григоровича і власні вірші. «Не испытав душевных потрясений, не искусав до боли пальцев в кровь…», – продекламував він на наше прохання рядки про любов – малу та всеосяжну, до людини та всього живого. Адже саме любов є першим заповітом селянина, який розраховує на взаємність від землі.

Олена Сухорукова

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.