Родинні святині: історія давньої прадідової криниці

15-2.jpg

25/09/2013

Якось їхали ми з моїм давнім добрим другом селом Гальчин, що на Житомирщині, і зупинилися біля криниці. «Давай, поп’ємо з неї, бо ця криниця особлива і років їй багато», – запропонував Віктор.
– А якщо хочеш дізнатися про її історію, – вів далі товариш, – то гукнемо хазяїна.
Микола Якович Тимченко як раз порався на подвір’ї і нічого не мав проти спілкування. Сіли у холодку.
– Було це десь на початку 20-х років минулого століття, – розпочав здалека. – Батькові моєму і ще чотирьом селянам виділили землю, щоб побудувати хату за селом Гальчин. Так виник хутір. А в передвоєнному 1939-му році, за наказом Сталіна, надійшла директива ліквідувати малі хутори. Селянам виділили землю на новому місці в центрі села. Шкода було розбирати майже нову хату, але що вдієш? Худоба була вже в колгоспі. Тож на нове місце взяли з собою лише нехитрі пожитки та зняли кільця з колодяя, який раніше напував п’ять хуторських сімей.
Марія Харитонівна, мати нашого розповідача, володіла секретами пошуку джерел і скоро знайшла місце для нової криниці. Але сусіди попросили копати криницю в такому місці, де б і вони могли брати воду. Тимченки погодилися. І Марія відшукала ще одне джерело – на узбіччі двох доріг.
Головним копачем був її чоловік Яків, бо мав у цій справі досвід, а сусіди допомагали. Копали довго, втомилися, а води все немає. Стали сумніватися, чи є там взагалі джерело, бо ж глибина була вже десь метрів шістнадцять. А Марія стояла на своєму: «Копайте, хлопці!» Ще трішки, – і всі почули радісний крик старого Тимченка: «Вода!»
Криниця вийшла такою глибокою, що навіть кілець не вистачило. Тоді виклали верхню частину камінням, скріпивши його розчином, а одне кільце поставили нагорі. Вода виявилася чистою, холодною і смачною. Колись, кажуть, жниварі у полі просили їздового привезти їм води тільки з Тимченкової криниці.
Два сусіди Якова Тимченка, що копали криницю, загинули на воєнних фронтах. Сам Яків помер у віці 97 років. А криниці пішов уже 72-й рік.
У 1990-х роках після 30-річної служби мічманом на флоті в Прибалтиці повернувся до рідного Гальчина син Микола. Поновив з сусідом стару криницю, а священик Микола Гаврилів на Водохрещу освятив її.
– І ви тепер, Миколо Яковичу, живете з дружиною в Гальчині на батьківському обійсті?
– Коли я вийшов на пенсію, то мені як військовому за вислугою років дали в Києві квартиру. Та тепер там живуть діти, а ми переїхали в село, пораємося на городі.
– За Києвом не жалкуєте?
– Нема коли, щомісяця їздимо до дітей у столицю. А зараз у нас відпочивають троє внуків. Оздоровлюємо їх свіжим повітрям, натуральною їжею та смачною водою з криниці, що викопав їхній прадід.

Володимир Брендуляк

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.