Усі візерунки і сюжети вишивок майстриня з Полив'яного вигадувала сама

15-4.jpg

25/09/2013

Людмила Іванівна поклала переді мною дорогу її серцю світлину. Наприкінці 30-х років минулого сторіччя фотографу позують дві молоді полтавські дівчини у народному вбранні. Та, що зліва, – мати Людмили, Євдокія Іванівна Святобатько з села Полив’яного Миргородського району Полтавської області.
Цієї доброї жінки, фельдшера, яка залишила по собі благодатні спогади, вже немає на світі. Вона лікувала поранених під час війни, понад тридцять років працювала у селі Марченки завідуючою фельдшерсько-акушерським пунктом, а потім завідуючою оздоровчим пунктом на миргородському будівельному комбінаті. Відданість Євдокії Іванівни благородній професії надихнула й рідних – донька й онук стали лікарями.
А ще про жінку нагадують численні вишивки: сорочки з мережаними рукавами, рушники на весілля доньці, а потім і онукові. Збереглися гарно оздоблені серветки, скатертини. Захоплюють візерунки, вигадані майстринею. Але найбільше вражають килими з мішковини: на темному тлі буяє зелень і квітнуть троянди. В одному з них майстриня закодувала пам’ятний напис-присвяту улюбленому онукові.
Повагу до українських традицій, сприйняття краси народної вишивки та її символіки у Євдокії Іванівни виховували з дитинства. Її родина добре знала, що калина вберігає від нечистої сили, виноград обіцяє родючість, червоні нитки – то кольори сонця, чорні – землі.
Вишита сорочка, яку Євдокія вдягала ще дівчиною, теж збереглася. Можливо, саме в ній дівчина позує фотографу далеких років минулого сторіччя.

Ольга Зінченко

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.