Голод на робочу силу

10/07/2013

У бабусиного сусіда город, на якому ріс буряк, за добу став голим. Виявилося, напередодні чоловік обробив його гербіцидами – хотів знищити бур’яни і, напевно, йому потрапив до рук так званий гербіцид тотальної дії.
– Так полоти ж нема кому! – бідкався дядько Сергій. – Самому несила, а молодь працювати не хоче. Тільки й дивиться, як би чого вкрасти.
Сумно. Пам’ятаю, як кілька років тому всім миром засадили город сусіда, який уже не міг впоратися з господарством, хоча одній людині стільки і не потрібно було.
– Земля не повинна залишатись голою, – коротко пояснила бабуся.
Цим принципом сільські старожили керуються й досі: якщо є земля, то її неодмінно прагнуть засадити. Зробити це стареньким ще якось вдається, а от далі доглядати рослини вже складніше. Раніше їх виручали молоді селяни, які про своє господарство не дуже дбали, але, щоб якось вижити, ходили «на заробітки». Та тепер, в умовах великого попиту на робочу силу, вони виставляють певну таксу. Хочуть, приміром, більше 100 гривень за день роботи, плюс обід та й щоб чарку піднесли. Гербіциди обходяться пенсіонерам дешевше.
У тому ж селі кілька років тому відкрили салон декоративних рослин.
– Пропоную 10 гривень за годину роботи – місцеві не йдуть, – дивується такій перебірливості власник. – Працівники їдуть до нас із міста.
Засмутитися є з чого. Водночас, хоч і повільно, але до землі потягнувся освічений практичний люд: повертаються до батьківських хат ті, хто колись їх покинув; залишають квартири та офіси корінні городяни заради хай невеличкого, але власного аграрного бізнесу. А головне: залишилися ще міцні господарі, на яких село вистояло в найскрутніші часи. Тож, хто б що не казав, а село житиме.

Інна Погорєлова