Село від продажу суниці нічого не має, крім екологічної проблеми

5-2.jpg

26/06/2013

Той, хто займається садовою суницею, погодиться, що її вирощування – справа  доволі копітка, та й ризикова. І зібрати вчасно, і реалізувати, бо завтра може бути пізно. Проте жителі сіл Сокирянського району Чернівецької області традиційним для них культурам не зраджують. Висаджують із року в рік, а реалізують у селі Грубне.


Зупиняюся між Шишківцями і Вашківцями, де на одному з полів порається родина Женерет.
– Земля ще не просохла після рясного нічного дощу, а ви вже збираєте врожай, – запрошую до розмови її главу Юлію Миколаївну. – Вродила суниця?
– Нівроку, – відповідає жінка. – Та що з того. Лишень заходишся збирати, як знову ллє, наче з відра. Тому аби щось отримати з оцього пів гектара паю, працюємо поміж дощами з самого досвітку. І до ночі. Власне, як і всі шишківчани. Однак не нарікаємо, бо що Бог дасть, те й буде. Цього року можемо вийти з прибутком, а іншого – зі збитком. Бо така наша праця селянська.
І старається сім’я Женеретів з усіх сил та вміння, бо в умовах безробіття тільки праця біля землі годує й зодягає. Навіть малеча родини порається на суничному паю, розуміючи, що і її підмога щось додасть.
За словами Юлії Миколаївни, зазвичай селяни вирощують садову суницю на чималих площах. Не на половині гектара, як її родина, а на 5 гектарах і більше. Щоб вчасно зібрати ягоду, залучають додаткову робочу силу. За день роботи найманому працівникові платять по 120 гривень. А що вдієш, коли робота термінова?
– І куди збуваєте врожай?
– Та по всій Україні. Але в основному через село Грубне, де суницю та черешню, яку в нас теж вирощують, закуповують заготівельники з усіх областей. Обов’язково побувайте там. Такого торговиська, впевнена, ніде більше не побачите. Його ми називаємо рулеткою.
– А чому?
– Бо там хтось виграє, а хтось програє. Ми сьогодні зберемо партію і повеземо в Грубне, бо збути самотужки суницю за ме-жами району – не з нашими статками.
І ось це старообрядницьке село. Там, справді, цілодобово торгівля вирує, довкола постійний рух, гомін, наче в розбурханому вулику. Море люду і продукції, щойно доставленої, та на всі смаки.
– Звідкіля будете? – запитую першого стрічного заготівельника.
– З Рівного, – відповідає. – Я тут уперше. Довідався, що саме в Грубному можна вигідно придбати суницю та черешню. Проте не впевнений, що оборудка вдасться, бо ціни міняються не днями, а годинами. Ось ризикнув, подолав 350 кілометрів.
– Ризик? Ще й який! Черешня і суниця в паперових ящиках вмить запарюються, частина товару псується. Та й збути такий товар дуже проблематично, – погоджується заготівельник з Одещини. – Але їдемо сюди, тому що подібного сортового різноманіття ніде в Україні не побачите.
– Ну, а ви чому прибули сюди аж з Миколаївщини? – цікавлюся в чергового оптовика. – Де-де, а у вас черешні та садової суниці вистачає.
– У нас вони дозрівають на два, а то й три тижні раніше. Тому й їдемо потім на Буковину. Та й асортименту подібного справді ніде немає.
У сільській раді Грубного цікавлюся, скільки машин з ягодою пропускає село щодоби. Виходить десь півтори-дві тисячі. Проте село від цього нічого не має, крім екологічної проблеми від вихлопних газів.

Іван АГАТІЙ

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.