Тетяна Ничепоренко, директор Державного підприємства «Конярство України»: Час шовкогривого ще не минув

6-1.jpg

90% українських коней належить приватним власникам


Здавалося б, з появою різноманітної техніки, коні як тяглова сила залишаються в минулому. Однак це не так. Благородні тварини і нині є нашими друзями й помічниками. Які породи розводять в Україні, наскільки вигідно тримати коня в господарстві та скільки коштує заняття кінним спортом «для душі», розповіла директор Державного підприємства «Конярство України» Тетяна Ничепоренко.


– Оранка конем ніколи не зрівняється з оранкою потужним трактором, – погоджується зі зміною пріоритетів Тетяна Володимирівна. – Але життя підказує сучасним селянам не відмовлятися від коней зовсім, адже купити трактор може далеко не кожен, а робочий кінь коштує лише 3000–4000 гривень. Витрати за день роботи трактором становлять приблизно 500 гривень, конем – 20-70. Тому, гадаю, робочі коні ще років із двадцять матимуть попит. Коник допоможе і врожай перевезти, і землю обробити. Нині в приватному утриманні перебуває близько 90% усіх коней, що є в Україні. Більше поголів’я в західних областях, де на 100 га сільгоспугідь працює троє, а то й більше коней. Один кінь, та й то не всюди, – у степовій зоні.
– Скільки коштує утримання коня?
– Все залежить від того, з якою метою його утримують. Робочий кінь – одна справа, «для душі» або для серйозних змагань – зовсім інша. Основними традиційними кормами для коня є сіно, концентровані овес та висівки пшеничні, із соковитих – трава злакових, морква кормова. Крім того, дають вітамінно-мінеральні добавки, насіння льону у вигляді відвару. Якщо немає можливості давати премікси, корисно згодовувати пророщеним зерном. У середньому на день коневі потрібно 5-6 кг вівса, 9-10 кг сіна. Це коштуватиме приблизно 18-20 гривень. А взагалі кількість кормів залежить від віку коня та інтенсивності його використання.
Обов’язково належить проводити і профілактичні ветеринарні заходи. Це щеплення проти грипу, ринопневмонії та сибірської язви. Обходяться такі турботи приблизно у 200 гривень. Потрібні коням глистогінні препарати – це ще 60 гривень.
Робочу конячку господар, як правило, утримує в себе на подвір’ї. А от для спортивного коня чи для виїзду зазвичай орендують денщика (якщо, звісно, немає власної стайні). Середня вартість оренди на місяць – приблизно 2000 гривень. Сюди входять годування, нагляд фахівця, щоденні вигул і чистка тварини. А також додаткові послуги: ветеринарний нагляд, кування, спорядження та тренування.
– Якщо селянин хоче завести коня, то яку породу ви йому порекомендували б     обрати?
– Селяни сьогодні купують здебільшого універсальні породи упряжних коней, невибагливих до кормів і догляду. Це новоолександрівський ваговоз, торійська, гуцульська породи. Остання, до речі, широко використовується в західних областях України в гірській місцевості.
– Скільки років кінь зможе виконувати тяглові роботи?
– Найбільш продуктивними для сільськогосподарських робіт є коні віком 6-12 років. Добрі умови годівлі й утримання, а також помірна експлуатація збільшують строк використання робочих коней до 18-20 років. Перевантаження зумовлює перевтому коня, що супроводжується значним порушенням здоров’я. Проте й недовантаження небажане: зменшується продуктивність, підвищується собівартість виконуваних робіт.
– Тетяно Володимирівно, в якому стані наразі знаходиться конярство в Україні? Які основні проблеми галузі? Що потрібно для їхнього вирішення?
– Останніми роками спостерігається помітне скороченням поголів’я коней та його перерозподіл із суспільного сектора до приватного. Основним чинником цього є низька рентабельність кіннозаводства. Втім, держава має стратегію відродження галузі. Її ключовою складовою є збереження та поліпшення генофонду існуючих порід коней. У зв’язку з цим особливої уваги потребують іподроми, як невід’ємна частина племінної роботи з породами коней. Необхідно інтенсифікувати тоталізатор, доходи від якого мають стати основним джерелом існування іподромів. Поступово конярство має вийти на самофінансування, а Україна — здобути гідне місце на міжнародному рівні. Вірю, що з часом галузь і в нас розвиватиметься за тією ж моделлю, що й у розвинених країнах світу.
– Які державні кінні заводи вважаються провідними?
– Один із найкращих – Дібрівський кінний завод                          № 62 ДП «Конярство України». Там знаходиться найцінніше поголів’я орловської рисистої, російської рисистої та новоолександрівської ваговозної порід. Там є все необхідне для розвитку племінного конярства: маточні та тренерські конюшні, манежі, крита бігова доріжка, іподром, досвідчені фахівці. Дібрівський завод випереджає інші господарства з розведення коней за кількістю перемог у Великому українському чотирирічному призі «Дербі», а також за наявністю рисаків жвавого класу 2.00,0 сек. та 2.05,0 сек. У цьому році заводу виповнилося 125 років.
– Які породи коней наразі розводять у вітчизняних племінних господарствах?
– Десять порід, з яких найбільш чисельні українська верхова, орловська рисиста, російська рисиста, чистокровна верхова та новоолександрівська ваговозна. Загалом, в усіх суб’єктів племінної справи України зареєстровано 4420 голів племінних коней. Найчисельніша порода – українська верхова.
– Чи існують нові породи, які вдалося вивести завдяки селекції?
– Ще у 1945 році в Україні розпочато роботу з виведення нової вітчизняної породи верхових коней. Це вищезгадана українська верхова. Для її створення використовували місцевих верхових коней, жеребців та кобил західноєвропейських напівкровних порід (тракененська, ганноверська), а також жеребців орлово-ростопчинської та чистокровної верхової порід. За півстоліття методом складного схрещування вивели оригінальну породу, яка славиться міцною конституцією, плодючістю, силою, енергійним темпераментом та високою адаптивністю. У 1990 році її офіційно затвердили.
– Наскільки популярна наразі верхова їзда як спорт і розвага? Чи часто коней купують просто «для душі»?
– Кінний спорт здобуває дедалі більше шанувальників. Для міського жителя верхова їзда – один із можливостей зняти стрес і втому, а також поліпшити свою фізичну форму. Верхова їзда позитивно впливає на організм при захворюваннях нервової системи, поліпшує роботу серцевого м’яза. Але головне, безсумнівно, – це той позитивний емоційний заряд, який людина отримує від спілкування й контакту з конем. Тримати власного коня нині модно й престижно. Досить часто забезпечені люди мають стайні. А ті, хто не може собі цього дозволити, займаються в кінноспортивних клубах, яких наразі достатньо. Для початку це індивідуальні заняття у манежі під керівництвом тренера. Приблизні ціни на такі вправи від 150 до 300 гривень за одну годину.

Якщо не кувати, то обов’язково чистити

Догляд за конем не обме-   жується харчуванням та вакцинацією, кінь потребує кування і певного рухового режиму.
– Якщо кінь робочий, то раз у два місяці його бажано підкувати, а щомісяця обов’язково розчищати копита, – рекомендує майстер-наїзник КП «Київський іподром» Олександр Скворцов. – У противному разі копита деформуються, що спричиняє біль і надалі кульгавість. Щоб зробити це самотужки, потрібні мінімальні навички та інструменти: рашпіль, кувальні кліщі, копитний ніж, обсечка. Головне під час розчищення – не видалити зайвого. У випадку, коли кінь взагалі не підковується, краще залишити копита навіть дещо зарослими.
При ходінні по глинистому ґрунту копита страждають від сирості та вологи, починають швидше рости, гнити, забиваються соломою і брудом. А асфальт –  то  для тварини суцільне мордування, це все одно що ходіння по наждаку. Глину та асфальт коні витримують не довше тижня: потім їм терміново потрібен лікар.
Кування – задоволення не з дешевих. З урахуванням підків (по 40 грн кожна) та цвяхів, його вартість становить близько 500 гривень. Однак робота майстра може обійтися дешевше, якщо змалку привчити лоша подавати ноги. Прості робочі коні до цього не привчені, тому вони дуже важко куються. За бажання власник коня сам може навчитися цій справі.
– Не забуваймо, що коняці не можна без руху, – додає Олександр Михайлович. – Якщо ви знаєте, що, наприклад, сьогодні-завтра кінь у господарстві не потрібен, обов’язково виведіть його на двір та хоч 40 хвилин поганяйте довкола себе на мотузці. Тварини, що постійно стоять у тісному сараї, стають некерованими.
Часто кажуть, що робоча конячка для прогулянок верхи непридатна. Насправді, це лише міф. Кінь, що постійно слухняно працює, не буде вередувати, якщо господар захоче його осідлати. Просто треба не поспішати і дати коневі можливість звикнути до сідла.

Наталія Федорова