Доведеться пану Юрію купувати корову

12-1.jpg

08/05/2013

Напередодні травневих свят газета завітала у с. Дерно Ківерцівського району, що на Волині, аби вручити переможцеві нещодавнього розіграшу доїльний апарат.
Село Дерно цікаве. Крім того, що на кілька кілометрів простягається вздовж траси Рівне–Луцьк, його ще й наскрізь прошиває залізнична колія. Стугін день і ніч жодним чином не в’яжеться з традиційним уявленням про тихе сільське життя. Та півтори тисячі мешканців села Дерно давно призвичаїлися до такого жвавого руху. Можливо, саме він і не дає їм розслабитися та піддатися тому невеселому настрою, тій тиші, яка панує поміж зруйнованих комбікормового та хімічного заводів, заготконтори, колгоспних споруд, клубу.
Тож життя триває: діти ходять до школи, молодь одружується, народжує нащадків, веде господарство. І в тому, що селу Дерно жити-бути ще чимало років, ми переконалися, познайомившись із нашим переможцем – Юрієм Павловичем Жеребцовим. Господар ні хвилини не сидить на місці. Звісно, треба приділити увагу гостю з київської редакції, проте ще й комбікорми потрібно прийняти, і до худоби підійти, і «у справі» перекинутися словом з односельцем. Будинок і подвір’я у родини – зразкові, в охайному сараї рохкає велике сімейство свиней, на дворі чекає роботи власний тракторець, під парканом – комбайн. Повний сільськогосподарський пакет. Не вистачає лише… корови! Ох, скільки наших читачів, дізнавшись через газету про те, що доїльну установку виграла людина, яка не тримає корову, напевно, тяжко зітхнули: мовляв, немає у світі справедливості! Та не робіть висновків завчасно.
– Скільки себе пам’ятаю, у нас завжди була корова: і у моїх батьків у селі Волиця, звідки я родом, і тут, у Дерно, селі дружини, куди я згодом переїхав. До армії я пас корів, – ніби вибачається за відсутність рогатої Юрій Павлович.
Дружина Людмила Ісаївна розповідає, що розмова про купівлю корови зайшла у них на початку року. Але вона була категорично проти – не той уже вік за великою твариною ходити й руками доїти. Тож вирішили: якщо апарат виграють – буде корова.
– Мені нещодавно пропонували одну, та навіщо мені будь-яка? Потрібна гарна. А ще перед тим, як купувати, маємо підготувати спеціальне приміщення, місце для випасу, – розповідає про свої плани розсудливий і хазяйновитий пан Юрій. – Худобу треба любити. Бо якщо не любити, то краще й не тримати зовсім.
Родина Жеребцових вирощує три породи свиней: ландрас, петрен і оптімус. Однак, за словами голови сімейства, зараз навіть свині не дуже вигідні, бо ціни на зерно пішли вгору. Окрім свиней, тримають курей. Техніка теж не простоює – обробляють 9 гектарів землі, до того ж мають свої корми. На ділянці, яку успадкували від батьків та на якій споконвіку було болото, Юрій Павлович зробив ставок, запустив коропа й окуня. Риби розплодилося стільки, що довелося заради рівноваги у ставковій царині п’ять щук туди вкинути.
Підприємницька жилка у Юрія Жеребцова поєднується з бажанням жити не лише за ринковими законами, а й людськими: співпраці, підтримки. Минулого року, приміром, скооперувався з сусідом, аби його та власною технікою допомагати і один одному, й іншим, буває, що й безоплатно.
– Колись люди були дружними, – розмірковує наш герой. – Наші батьки допомагали один одному безкорисливо, діставали задоволення від того, що вони в колективі. Зараз, на жаль, усі все рахують…
Ми покидали село Дерно зі спокійною душею і впевненістю, що є таки у світі справедливість: наш приз потрапив до рук гідної людини. А ще сподіваємось, що розіграш газети «Рідне село» сприятиме збільшенню загального українського стада – хоча б на одну голову.

Іван Комаров

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.