Переходьмо на бруківку!

08/05/2013

Якщо за кордоном далекобійник повинен через кожні кілька годин перепочити, аби не задрімати за кермом вантажівки через одноманітність дороги, то нашим водіям це не загрожує. Наші мають постійно вирішувати завдання: з якого боку об’їхати яму глибоку, а з якого – широку.
А цих ям-канав інколи трапляється стільки, що вже й самої дороги не видно! В цьому ми мали нещастя переконатися, перетнувши у святкові дні на власному авто п’ять областей: Київську, Житомирську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернівецьку. Небачене видовище!
Асфальт на деяких ділянках геть зруйнований. Перше місце за кількістю «нерівностей» посідає Житомирська область. Чималі відстані нам довелося долати зі швидкістю 20 км/год по узбіччю, бо їхати по так званому асфальту – собі дорожче. Аби не розгубити по вибоїнах запчастини, водії вимушені застосовувати й «нові правила» – вмикати аварійку та рухатися по зустрічній смузі. Набагато краще навіть було їхати там, де взагалі асфальт не укладали, а засипали ґрунтовку щебенем, і дорога з часом вторувалася.
У найліпшому стані виявилася бруківка. Така є у Чернівцях, деяких менших містах, деінде між селами. Поклали її півстоліття тому, а може, й ще раніше. Але стоїть собі, як пам’ятка неквапливості та кмітливості попередніх поколінь. Трохи заблукавши біля Луки-Барської, що на Вінниччині, ми опинилися на такій. Вона пролягла по всій слобідці з історичною назвою Німеччина. Виникло це поселення ще у XIX сторіччі. Мешкали тут німецькі поселенці – працівники чавунно-ливарного заводу, що його збудував саксонський підданий. Складно сказати, чи ще відтоді стоїть ця бруківка зі щільно підігнаними один до одного камінцями. Але ж стоїть! І переживе ще не один сезон ямкових ремонтів і пустопорожніх «автодорівських» звітів.

Олена Сухорукова