І куди селянинові з його коровами подітися?

korniivka.jpg

04/07/2012

Третина села Корніївка Веселівського району Запорізької області залишилися без пасовища. Землю віддають місцевому фермеру
Мабуть, подібні ситуації у нашій країні стають нормою. У номері від 6 червня 2012 року наша газета писала про жителів села Трохимівка, що на Херсонщині, у яких відібрали частину пасовища. Скільки ще таких сіл по Україні, одному Богові відомо.
Експерти аграрного ринку твердять, що причиною цьому земельна реформа. Адже полювання за земельними ділянками почалося як раз тоді, коли пішли розмови про продаж землі та стало зрозуміло, що пріоритет у випадку продажу матиме орендатор. От і стали підбирати все, що не так лежить. У хід пішли і гроші, і родинні стосунки.
Війна за пасовища
Для власників 76 корів, які ще в 2004 році об’єдналися у громадську організацію «Садочок», літо 2011 року нічим не відрізнялося від попередніх семи. Вони випасали худобу на ділянці під старим колгоспним садом, який уже не родив.
Війна за пасовище у Корніївці між селянами першої бригади (така назва залишилася їм у спадок від радянських часів) та власником ділянки почалася восени 2011 року, коли людям повідомили, що у старого саду з’явився новий господар. Взагалі-то орендар ще не вступив у свої права. Йому видали лише дозвіл на складання проекту землеустрою. Але судячи з цього рішення, підписаного головою Веселівської райдержадміністрації Іриною Куковинець, господареві обіцяно ділянку площею 78 гектарів терміном оренди на 25 років для ведення фермерського господарства.
Селяни написали голові райадміністрації лист із проханням скасувати це рішення та подбати про створення на території Корніївської сільради громадських пасовищ. Але отримали відмову. Продовження переписки з іншими інстанціями – суцільні відписки. І мало кого хвилювало, що люди на тому боці села, де мешкає 92 особи (а це і є так звана перша бригада), можуть залишитися без засобів існування. Серед них – лише 13 працюючих, 37 – безробітні, оскільки після розформування колгоспу робота для всіх так не з’явилася, а той, хто не хоче ходити за худобою, поїхав на заробітки. Решта –13 пенсіонерів, 19 дітей віком до 18 років, 6 інвалідів, 2 багатодітні матері та 2 сиріт. Утримання корів для всіх них – це головне джерело прибутку.
– Якщо раніше тримали по одній-дві корови, то зараз по три-п’ять, а у деяких дворах і до десяти голів, – розповідає член ініціативної групи громадської організації «Садочок» Світлана Карпенко. – На іншій стороні села пасовища є, але ж туди дуже далеко гнати худобу – від нашого базу (загону для утримання худоби) майже сім кілометрів буде! До того ж ті землі не розраховані на таку кількість корів. Упродовж семи років ми мали своє пасовище, поки на ділянку не наклав око місцевий фермер. А коли звертаємося по допомогу, то натикаємося лише на байдужість та нерозуміння наших потреб. Що й казати, навіть у сільраді нам не змогли надати довідку про кількість корів на наших вулицях станом на 2004 та 2012 роки! А причину яку вказали?! Мовляв, ця інформація є конфіденційною. От не второпаю, кому може зашкодити така статистика? А нам вона вкрай потрібна, щоб довести, що поголів’я корів росте з кожним роком, і без площ для випасу нам з худобою зовсім нема куди подітися.
Договір, який розтанув у повітрі
– Адже той, хто відмовив вашій організації «Садочок» у пасовищі, формально правий, бо ви не маєте договору оренди. Як так сталося, що цей документ не був укладений? – запитую моїх співрозмовниць.
– З договором вийшла заплутана історія, – підключається до бесіди Світлана Зайцева. – Коли у 2004 році ми створили «Садочок», то його голова уклав із Веселівською райдержадміністрацією договір про оренду цієї ділянки на 25 років. Старий сад займає 84 гектари і знаходиться всього у 800 метрах від села. Було дуже зручно гнати туди худобу, й односельці заходилися збільшувати поголів’я. Гроші за оренду старого саду ми, члени громадської організації, зносили нашому голові. А він передавав у сільраду.
Та раптом, у 2007 році, голова «Садочку» розриває договір оренди. Жителі Корніївки кажуть, що ні сном, ні духом про це не знали. Деякі з них стверджують, що навіть до 2009 року продовжували платити гроші у сільраду, але ні квитанцій, ні будь-яких інших документів, що свідчили б про це, не мають.
– Ми просили сільраду надати нам копії документів про сплату за оренду, але нам відповіли, що таких документів не існує. Нібито їх спалили, бо вони не мали ніякої цінності, – додає Світлана Карпенко. – Ходили й до колишнього голови нашої громадської організації, запитували, чому він розірвав той договір. А він відповів: через те, що господарі перестали платити. Якщо це справді було так, то чому ж не зібрав тоді збори? Чому по-людськи не вирішив проблему? Все тишком-нишком.

Корови-нелегали
За словами селян, після того, як у районній адміністрації вирішили віддати старий сад місцевому фермеру (а подейкують, начебто він – майбутній родич одного з керівників району), людям, щоб вони не збунтувалися, запропонували інший варіант – ділянку в 28 гектарів за 6 (!) км від села.
– Ви ж розумієте, що шість кілометрів це надто далеко, щоб щодня ганяти туди худобу. Ми погодилися лише тому, що вирішили помінятися ділянками з місцевою школою, яка має землю біля старого саду, – уточнює деталі Світлана Карпенко. – Керівництво освітнього закладу пішло нам на зустріч. Восени ми засіяли шкільну ділянку житом, щоб навесні було на чому пастись коровам. Та напередодні випасу дізналися, що використовувати її не за призначенням, тобто як пасовище, не можна, оскільки за землевпорядними документами ця ділянка є ріллею. Крім того, виявилося, що земля, яку має школа, до 2013 року перебуває в оренді у фермерів з сусідніх сіл – вони й зараз там працюють. Тож Корніївська школа повернула собі свою ділянку, задискувала наше жито, а ми залишилися ні з чим.
– Якщо ділянка була в оренді, то яким чином з вами підписували договір оренди на ці 28 га? – цікавлюсь.
– А з нами його ніхто і не підписував, показали лише рішення рай адміністрації про необхідність підготувати документи щодо передачі нашій громаді в оренду тих гектарів. Тепер то ми розуміємо: нас свідомо надурили, щоб ми не здіймали галас, коли старий сад забиратимуть. Тим часом новий претендент на оренду саду почав викорчовувати дерева, хоч офіційно прав на цю ділянку ще не мав. Ми написали заяву до прокуратури, вважаючи, якщо людина безчинствує, то ділянку в неї заберуть. Перевірку провели, фермера оштрафували на 67 тисяч гривен – і все. Звісно, що державний бюджет поповнився, то добре, але нашої проблеми це не вирішило.
– А корови ж де зараз пасуться?
– А у тому ж старому саду й пасуться. Подітися ж бо нікуди.
Дбають, коли звітують
Голова Корніївської сільради Юрій Овєчкін з кореспондентом «Рідного села» спілкуватися бажання не мав. На жодне з поставлених запитань ми так і не отримали відповіді. Але запевнив, що ситуацію обов’язково вирішать на користь людей.
Що на ту саму користь людей працюють, відзвітувала і Веселівська райдержадміністрація. Мовляв, створено Програму розвитку тваринницької галузі району на 2012-2015 роки, за якою заплановано фінансування на поточний рік у сумі 100 тис. грн із районного бюджету на розвиток громадських пасовищ. Може, і справді комусь з селян Веселівського району пощастило більше, ніж жителям Корніївки?
Наші читачі поки що не втрачають надії, адже договір оренди з фермером на ділянку під садом, за їхніми даними, поки що не укладений.

Слово посадовцю
Беріть в оренду паї
АНДРІЙ ГЕТЯ, директор Департаменту тваринництва Мінагрополітики та продовольства України:
– Таких ситуацій по Україні безліч – триває розподіл землі. Звісно, ми будемо розбиратися і вживати необхідних заходів, оскільки часто в погоні за ласим шматком землі місцеві чиновники вдаються до свавілля. Але сьогодні й селяни мають вчитися себе захищати. Час тих, хто не вміє, минув. Саме тому Міністерство аграрної політики та продовольства закликає створювати кооперативи.
Розумію, що радити завжди легше, до того ж не знаю деталей ситуації, але вважаю, що жителям Корніївки варто подумати над таким варіантом: узяти в оренду під пасовище (для початку як експеримент) кілька паїв когось із членів громадської організації. У такому разі утримувачі корів не залежатимуть ні від сільради, ні райдержадміністрації.
Редакція, отримавши цю відповідь, знову звернулася до селян і от що почула:
– Можливість створення кооперативу обговорювалась. Але ж у ньому має бути приймальний пункт, обладнання для охолодження молока, транспорт для його доставки. Але для всього цього потрібен так званий стартовий капітал. Та де ж його взяти?! Крім того, на нашу думку, кооператив був би дієвий, якщо його було би створити на базі села, за сприяння місцевої влади і за умови, що ціна на молоко буде вище теперішньої. В майбутньому, можливо, ми й прийдемо до цього, але сьогодні нам би пасовище зберегти. Ми і податки сплачувати згодні, але такі, щоб залишалося щось на закупівлю кормів на зиму та на ліки для худоби. Та ще й на прожиток бажано.
А земельні паї в оренду взяти неможливо, бо щоб створити пасовище необхідно 10-15 ділянок, і вони мають бути одним масивом. До того ж, після прийняття закону про землю, може статися так, що хтось продасть свій пай, і тоді пасовище розділиться. Та й оранку під пасовище брати не можна. Ще й сплачувати орендну плату як за оранку в розмірі 3% селянам під силу…
Марина Шепотило

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.