Руслан Швець: «Кооперація сільгоспвиробників-одноосібників допоможе подолати безробіття на селі»

chvec.jpg

Особливістю розвитку українського аграрного сектору є пильна увага держави щодо підтримки великотоварного виробництва, який на сьогодні є достатньо розвиненим та в змозі функціонувати самостійно. У той час не менш потужний виробник, а саме фермер-одноосібник, залишається без допомоги, що приводить до збіднення сільського населення та проблем не лише економічних, а й соціальних. Про шляхи вирішення ситуації та ефективні способи підтримки села сьогодні розповість експерт аграрних ринків, керівник інформаційного агентства AgroNews Руслан Швець.

- Пане Руслане, як ви вважаєте, з чим пов'язаний такий низький рівень оплати праці на селі та відсутність гарантій працевлаштування?

- Це пов’язано з тим, що на сьогодні так званим головним «місцем роботи» селянина є сільське господарство. Втім, зростання розмірів агрохолдингів та збільшення землекористування не супроводжується підвищенням рівня зайнятості селян. Навпаки, зараз спостерігається скорочення робочих місць на сільськогосподарських підприємствах, що зумовлене їх орієнтацією на виробництво комерційних експортних культур і згортання трудомістких галузей – тваринництва, льонарства, хмелярства тощо. Для прикладу - кількість найманих працівників у цих підприємствах скоротилася порівняно з дореформеним періодом аж на 77%.

Окрім того, користуючись безробіттям у сільський місцевості, роботодавці знижують рівень заробітної плати. Так, наприклад, у 1990 році частка витрат на оплату праці у собівартості сільськогосподарської продукції становила 37,8%, у 1995 році вона знизилась до 23%, а у 2010 році – 12,3%, тобто зменшилася порівняно з 1990 роком у 3 рази.

Сталою тенденцією за роки реформ залишилося й те, що заробітна плата найманих працівників у сільському господарстві має найнижчий рівень серед видів економічної діяльності в Україні, і навіть при умові її зростання різниця у рівнях зберігається протягом останніх років. Так, у 2010 році заробітна плата в сільськогосподарській сфері становила 56,8% від рівня промисловості і 65% від середнього рівня в економіці.

- На сьогодні існують поняття реального та прихованого безробіття серед селян. Можете більш докладно розповісти про них? Чи залежить безробіття від освіченості населення?

- Реальне та приховане безробіття є головною соціальною проблемою, яка виникла в результаті аграрних трансформацій. Згідно з офіційною статистикою, кількість безробітних у селі за останні десять років скоротилася майже вдвічі, але реальна незайнятість сільського населення значно вища. Згідно з офіційними даними, рівень безробіття економічно активного населення віком 15-70 років становив 5,7%, рівень зайнятості – 60,5%. У 2010 році ці показники були відповідно 7,1% та 62%. Прихованим безробіттям характеризується категорія осіб, зайнятих в господарствах населення, тобто ті, які мають власну ділянку землі.

Безробіттям на селі охоплені не лише люди, які не мають освіти зовсім, але й достатньо освічені особи. Рівень безробіття у цій категорії громадян у 2010 році становив 6,7% для осіб з неповною вищою освітою, 11% - з базовою вищою і 6,3% - з повною вищою освітою. У числі безробітних сільських жителів дві третини – це фахівці, службовці, кваліфіковані робітники.

- На вашу думку, з чим, в першу чергу, пов’язана недостатня кваліфікованість сільського населення?

Незадовільність умов прикладання праці і безробіття на селі є причинами деградації людського капіталу, а також зниження професійного рівня населення. Останніми роками половина сільського населення зайнята у найпростіших професіях (це 51,2%), причому не через брак професійної освіти, а саме через відсутність належних місць прикладання праці.

- Для того, щоб якось покращити рівень життя та розпочати власну справу сьогодні, селянин змушений позичати гроші або брати кредити. Які ви вбачаєте проблеми щодо доступу суб’єктів господарювання на селі до кредитних ресурсів?

- Насправді, на сьогоднішній день, доступ до кредитних ресурсів суб’єктів господарювання на селі є основною проблемою функціонування і розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Так, наприклад, станом на 30 вересня 2011 року кількість кредитних спілок в Україні становила 610, на 30 вересня 2010 року – 679, на 30 вересня 2009 року – 821. Це значно менше, ніж у розвинутих країнах: у Німеччині діє близько 2,5 тис кредитних кооперативів, у США – 8,9 тис кредитних спілок з активами близько 694 млрд доларів США. Розвиток кредитної кооперації в Україні стримують відсутність загальнодержавної системи гарантування вкладів членів кредитних спілок.
Також відсутність нормативно-правових та інституційних умов розвитку фінансової інфраструктури ринку кредитної кооперації. Ще можу відмітити недостатність реальних механізмів захисту прав членів кредитних спілок, що є одночасно їх власниками та клієнтами. Водночас, в існуючих умовах, коли банкам невигідно кредитувати дрібних сільгоспвиробників (якими є переважна більшість фермерів, одноосібників та особистих підсобних господарств), кооперативна система фінансово-кредитної взаємодопомоги, яка належить селянам, повинна бути фінансовою основою їх розвитку і стати джерелом забезпечення сільських жителів доступними кредитами та іншими фінансовими послугами.

- Які шляхи вирішення даної проблеми бачите ви?

- На мою думку, в Україні існуючі організаційно-економічні та правові умови не сприяють розвиткові кооперативного руху на селі. Водночас об’єднання селян у кооперативи сприятиме ефективній реалізації ресурсного потенціалу сільського господарства при збереженні робочих місць, соціальному розвитку сільських територій.
Поряд зі зміцненням фермерства та крупнотоварного приватного виробництва необхідно розвивати кооперативних рух на селі, який має стати важливим фундаментом структурної перебудови сільського господарства. Економічне зростання села суттєво вплине і на соціальний розвиток – з’являться нові робочі місця, розбудовуватиметься інфраструктура, і селянин ставатиме все більш впевненим та впливовим учасником аграрного ринку.