І очі не бояться, і руки працюють

Українського селянина прийнято вважати невиправним консерватором. Мовляв, ти йому хоч кілок на голові теши, а він уперто працюватиме за методикою позавчорашнього дня.
Враховуючи наш досвід ознайомлення з роботою приватних господарств, можемо з упевненістю стверджувати: дрібнотоварне сільське господарство нині – один із найбільш динамічних та технологічних секторів економіки. Приміром, ще декілька років тому наявність у господарстві теплиці вважалася ледь не розкішшю. Сьогодні така споруда, а то й кілька, є на багатьох подвір’ях. Причому кожна сконструйована за індивідуальним проектом та має «родзинку» – особливим способом розміщені ящики з рослинами або теплозберігаючі пристрої.
А як наші люди підхоплюють та розвивають нетрадиційні для України види сільськогосподарського бізнесу! Узяти вирощування голубики, або розведення та продаж виноградних слимаків – для українського господаря не існує неможливого. Як кажуть, «очі бояться, а руки роблять»… Чи погляньмо на розмаїття технічних засобів, зроблених власноруч: починаючи від міні-інкубатора та закінчуючи трактором середньої потужності. Оця наша кмітливість, винахідливість та справдешня безстрашність в освоєнні нових технологій є запорукою розвитку українського села, незважаючи на будь-які несприятливі фінансові та погодні умови.
Якими б нищівними чи агресивними не були посуха, дощі та буревії, наш селянин, врахувавши уроки минулого сезону, обере оптимальний спосіб господарювання. І завдяки своїй селянській жилці буде і з хлібом, і тим, що до хліба. Та й про нас не забуде, за що йому велика дяка.
Ігор ПАВЛЮК