Не хороніть село завчасно

Тільки й чуєш: «Село вмирає. Рятуйте!» Відверто кажучи, набридло. Бо в той час, як одні галасують, інші, закатавши рукави, працюють. Їм важко – а кому на селі легко? У них теж часом навертаються на очі сльози – чи то від пилу та вітру, чи від розпачу. Але ж працюють.
Редакція останнім часом отримує багато дзвінків. Одні люди називають себе, інші хочуть залишитися інкогніто. Й такі «інкогніто» найбалакучіші. «Що ви пишете?! – обурюються, ледь почувши у слухавці голос. – І ваша кооперація, і всі реформи – суцільна демагогія! Поки ви це пишете, село вмирає». «То що ви пропонуємо? – запитуємо. – Не шукати шляхів виходу? Облишити всі плани та рвати на голові волосся, мовляв, усе скінчилося?».
Звісно, нам до вподоби інші дзвінки й інші люди. Зателефонував, приміром, з Тернопільщини Мирослав Ковбасюк. Спочатку ошелешив нас: «Маю програму розвитку села». Здавалося б, програми розробляють фахівці. Проте хіба можна до людини, яка заснувала свиноферму та розвиває цей напрям тваринництва, поставитися іронічно чи без поваги? Мабуть, саме до таких і мають прислухатися ті, хто пише програми.
Це один дзвінок – з чернігівського селища Сосниця. «Приїздить до нас, – запрошує молодий фельдшер Руслан, – покажемо, як ми відремонтували свій фельдшерський пункт». І зауважте, молодий фахівець не скаржиться на бідолашну сільську медицину, а намагається щось зробити на своїй ниві.
Анатолій Вікторович з Сумської області кликав нас у відрядження, бо переймається долею козівництва в Україні, як і Валентин Курдулян з Херсонської області. А до вже знайомого нам пана Володимира з Полтавщини ми зателефонували самі. Знали, що він давно мріяв придбати доїльний апарат, а грошей не мав. І почули добру новину: знайшов таки пан Володимир можливість придбати доїльний апарат, тепер думає про розширення поголів’я та планує покупку в розстрочку міні-трактора – щоб вирощувати для своїх корів корми.
Ось на таких людях і тримається наше село. Завдяки таким і житиме.
Олена Сухорукова