Який від кооперативів зиск?

cooperativ.jpg

Знов заговорили про кооперативи - добровільні об’єднання сільгоспвиробників, заготівельників та тих, хто здатен надавати селянам низку сільськогосподарських та побутових послуг? Що це: вказівка з гори? Новий оберт історії, яка, як відомо, воліє рухатися по спіралі? Чи вимога часу?
Щоб з’ясувати це та, яка доля спіткала кооперативи, засновані кілька років тому, ми звернулися до селян, які на власному досвіді пройшли тернистий шлях кооператора.
Леонід Кириченко з села Кам’янка Каховського району, що на Херсонщині, – фермер із 23-річним досвідом. І треба сказати: доволі успішний. Ще вісім років тому він разом з іншими не менш успішними фермерами області створилии велику корпорацію «Овочі Херсонщини», але проіснувала вона лише півроку.
– Час фермерів-одинаків уже минув, це шлях в нікуди, – говорить Леонід Петрович. – Поодинці ми безпорадні. Знаємо, як обробити землю, як виростити врожай, а реалізувати його не можемо. По-перше, ринок збуту обмежений – за кордон дорога закрита. Хоча наші овочі не гірші, а навіть кращі, ніж у тій же Туреччині або Голландії. Адже вирощуємо їх за однаковими технологіями, проте землі маємо родючіші.
Але навіть «краще українське», за словами фермера, дуже важко реалізувати. Фермери змушені за копійки віддавати вирощене посередникам, які й роблять погоду на сільськогосподарському ринку.
– Цього року цибулю віддавали по 40 копійок за кіло, а в магазині вона коштувала не менше двох гривень, – наводить приклад Леонід Кириченко. – Виходить, щоб гарно заробляти, не потрібно на землі працювати.
Крім цього, фермери-одноосібники мають ще одну проблему. Через те, що кожен сам планує, скільки й чого сіяти, нерідко виникає перевиробництво.
– Цього року так сталося з капустою, тією ж цибулею, – говорить аграрій. – Зараз деякі фермери тоннами вивозять рештки овочів на звалища, оскільки потрібно звільнити сховища і готувати їх до нового врожаю. Продати не можуть навіть за копійки – попиту немає. А от якби існувала кооперація, фермери, які вирощують овочі, сіли би разом та й підрахували, скільки і чого українці з’їдять. Домовились би, хто що сіятиме. От тоді ні цибулю на смітник не вивозили б, ні капусту по 60 копійок за кіло не віддавали.
І справді, схема проста, не потребує великих капіталовкладень. Так живе весь цивілізований світ. Та й для українців кооперативи – не новинка. Вони (у чистому вигляді) існували до революції 1917 року і, якщо вірити історикам, були доволі успішними.
– Я не одноразово бував у Франції, то ринок там формують самі аграрії, – розповідає Кириченко. – У них немає сезонних стрибків цін на овочі, не буває перевиробництва або дефіциту. Там селяни самі вирощують, переробляють і реалізують. Але нам до цього ще далеко…
Україна лише починає робити у цьому напрямі перші кроки, але фермер вважає, що не всі вони виправдані.
– Селян у кооперативи намагаються заманити разовими допомогами. Якщо не помиляюсь, то ще у 2009 році майже при кожній сільраді з’явилися кооперативи, але більшість з них так і лишилася на папері. Це тому, що законодавчої бази на підтримку діяльності таких кооперативів немає, – говорить Леонід Петрович. – Якщо фермер має пільги, то не сплачує податок на прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції, а кооперативи таких пільг не мають, тож платять сповна. Дотацій, як, скажімо, за кордоном, нам теж ніхто не надає. Наш кооператив задушили податки. Але якщо приймуть відповідні закони, то за кооперативами майбутнє, бо тільки вони і врятують наш аграрний сектор.
«Подільський світанок» повернув у село молодь
А от село Хочино Олевського району Житомирської області завдяки кооперативові почало оживати. Навіть молодь, яка досі їздила на заробітки до Москви, повертається додому.
Після розвалу колгоспу, де Олександр Лапаїна працював енергетиком, він, як і багато інших селян, став шукати нові джерела прибутку. І, хай не відразу, а таки знайшов.
– Усе почалося з того, що ми з односельцями, щоб не возити зерно в інші села, вирішили збудувати млин на зразок того, який в нас колись був, – розповідає Олександр Адамович. – Для початку знайшли діда, який пам’ятав, як влаштовані водяні млини. Він намалював ескіз і, дивлячись на той малюнок, ми взялися до справи. Зараз на нашому млині не тільки борошно виробляють, а й пампушки печуть. Згодом зробити саморобну пилораму, потім почали людям землю обробляти…
Об’єднатися у кооператив Олександр Адамович запропонував селянам два роки тому. Так з’явився «Подільській світанок». Нині він надає різні послуги: заготовляють молоко, овочі, які потім реалізують у школах та дитячих садках. Будь-який обробіток землі виконають, якщо потрібно людям, – сіно заготовлять. До того ж «Подільському світанку» вдалося налагодити роботу з великими столичними супермаркетами: привозять туди все, що вирощується у одноосібних селянських господарствах.
– У виграші тепер усі. Й дід Іван, який виростив 500 кг картоплі, і дядько Петро, який накопав 300 кілограмів. Вони не можуть самотужки відвезти її на базар, тож раніше віддавали за безцінь перекупникам або тримали в погребі, поки не згниє. А тепер можна здати у кооператив за ринковою ціною.
Послуги, як правило, кооператив надає своїм членам. А їх аж 177 чоловік (це селяни одноосібники) плюс два великі фермерські господарства.
– Для членів кооперативу усі послуги надаються за собівартістю. Приміром, якщо приватник за дискування землі бере 13 гривень за сотку, то ми лише 8 гривень. – розповідає Олександр Адамович. – Завдяки кооперативу у людей з’явилася робота. Двоє дівчат з нашого села раніше змушені були їздити на заробітки в Москву, а зараз працюють у нас лаборантками.
Минулого року з обласного бюджету «Подільський світанок» отримав 150 тисяч гривень допомоги. На ці гроші закупили сільськогосподарську техніку. Проте, за словами Олександра Адамовича, це не ті кошти, за які можна розвиватися. Він мріє відкрити у селі завод із переробки фруктів та ягід, але для цього потрібні солідні капіталовкладення.
– Ми ж заготовлюємо чимало ягід, але продаємо їх як сировину, хоча могли б самі переробляти, – говорить Лапаїна. – Створили б додаткові робочі місця. У нас на селі й будівля відповідна є – приміщення колишнього консервного заводу. Потрібно сучасні виробничі лінії закупити. Але власним коштом можемо лише процентів десять оплатити. Ми згодні навіть узяти кредит під помірні відсотки, але хто ж нам його дасть? Хіба що іноземний інвестор прийде та закупить необхідне обладнання, але тоді й гроші від продажу джемів та компотів потечуть до його кишені.
Марина Шепотило

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.