На гачку в «дідів морозів»

16/01/2013

Напередодні свят батько купив газету. А в ній – листівка про розіграш кругленької суми. «Чом би й ні? Хіба чим ризикую? – подумала я і заповнила анкету. Невдовзі отримала повідомлення, що стала переможницею розіграшу, і мені хоч зараз готові вручити 80 000 гривень або новеньку автомашину. Сповнена радості, взялася вивчати умови отримання виграшу. І тут виявилося, що спочатку я маю зробити замовлення за каталогом на 1000 гривень. Звичайно, така мізерна сума в порівнянні з 80 тисячами – ніщо. До того ж каталог пропонує корисні речі, які можна використати на подарунки: блендер, посуд, постільну білизну тощо. От тільки ціни на ці товари видалися дещо завищеними. Охопили перші сумніви. Далі вони міцніли: сума, яку я нібито виграла, не співпадала з кодом виграшу, а попередження «надіслати згоду на отримання призу разом із замовленням не пізніше, ніж на п’ятий день» було й зовсім нелогічним. Хіба отой «дід мороз» міг знати, коли саме я отримала від нього лист? Виходило, я мала витратити 1000 гривень, а зі сторони «діда мороза» жодних зобов’язань?! До того ж, нестиковки могли стати приводом для відмови виплатити приз.
Через два дні – знову лист. Уже від іншої фірми, але з тими ж підходами. Та чи не в парі вони працюють? Виявилося, що я якимось чином потрапила у фінал розіграшу призів вартістю 500 000 гривень! Не встигла оговтатись – два нових листи. Обидва від тих самих фірм. Тепер я в номінації «золото» і майже власниця безкоштовного телевізора. Проте пісня та й сама: зробіть замовлення на чималеньку суму.
Ой, як же це приємно – відчувати себе обраницею, переможницею! І як образливо – дурепою, яка ледь не попалася на гачок спритників. Кажуть же мудрі люди: сир задарма лише в мишоловці…

Олена Сухорукова