Моя хата не з краю

5-1.jpg

16/01/2013

Село в нашій Україні, здебільшого, похмуре. Щоправда, існують острівки достатку там, де земляки-бізнесмени не одцуралися односельчан і, розвиваючи власний бізнес, чесно і вчасно платять за паї, вкладають гроші з прибутку в соціальний розвиток, створюють робочі місця і не скупляться на гідну зарплату.

Та здебільшого у селах залишаються пенсіонери. Із 14 з половиною мільйонів сільських жителів працездатні лише 8 млн, але й тим працювати немає де. На одне вакантне місце у сільському господарстві претендують 27 осіб. Кількість безробітних, які проживали в сільській місцевості і перебували на обліку в січні-листопаді 2012 року, становила півмільйона осіб, проте до центрів зайнятості звернулася лише половина і тільки чверть працевлаштована.
Та, якщо чесно, справа не тільки в наявності чи відсутності робочого місця. Хто з нас хотів би, щоб рідна дитина створила сім’ю і провела життя в умовах, далеких від цивілізації? А сьогодні 56% сіл не мають фельдшерсько-акушерських пунктів, лише 33% забезпечені дитячими дошкільними закладами, 45% – школами, 58% – клубами. Майже повністю відсутнє на селі побутове обслуговування. Дороги з твердим покриттям мають лише 58% сіл, дорожнє освітлення – 33%, а каналізаційні мережі – 3 відсотки.

Якщо такі багаті,
то чому такі бідні?

Пишу ці рядки і ловлю себе на песимістичному настрої, який мені зовсім не притаманний. Однак болить мені ця тема, бо не заслуговує українське село на долю Попелюшки. З нього вийшли лідери виробництва і культури, державні діячі й видатні спортсмени. Воно дає державі можливість безпечно функціонувати, адже забезпечує продовольством і себе, і городян. Тут зосереджено 41,6 млн га сільськогосподарських угідь (20,5 млн га – у володінні сільгосппідприємств, 16 млн га – у власності громадян, 5 млн га – в користуванні інших землевласників). Додайте ще ліси та водойми і зрозумієте, що найбільше українське багатство знаходиться на територіях, які бідують. Абсурд.
Нижче рівня бідності живуть 17% сільських домогосподарств, 49% мають мінімальний дохід. Водночас 152 підприємства (0,3% від загальної кількості сільгоспідприємств) – це агрохолдинги, що належать вітчизняним і міжнародним інвесторам. Деякі з них оброб-ляють по 100-200 тис. га землі і експортують майже весь урожай. Та чи входить розвиток сіл і селищ до їхніх комерційних інтересів? На жаль, ні.

Ініціатива
«Рідне село»

Проблемним і недосконалим аспектом розвитку українського села є система забезпечення місцевого самоврядування. Конституція України гарантує територіальним громадам право самостійно вирішувати питання місцевого значення. Але як можна реалізувати це право, коли понад 80% сільських бюджетів є дотаційними і не забезпечують мінімальні потреби території?
За дорученням Міністра аграрної політики та продовольства Миколи Присяжнюка працівниками міністерства, науковцями, освітянами і міжнародними експертами здійснено глибокий аналіз стану сільського розвитку України. Так з’явилася стратегічна ініціатива «Рідне село», яку міністр презентував суспільству торік у травні.
Її основною метою є державна фінансова підтримка дрібного і середнього товаровиробника. І це є свідченням визнання ролі селянського господарства в забезпеченні продукцією країни. Адже в 2011 році дрібними власниками вироблено майже 53% валової сільськогосподарської продукції (в тому числі 97% картоплі, 84% овочів і фруктів, 80% молока і 43% м’яса).
У межах ініціативи вперше в Україні з’явилася спеціальна дотація фізичним особам за утримання і збереження молодняка ВРХ. Селяни отримали майже 305 млн гривень. Ще 15,9 млн держава спрямувала на компенсації за закуплені установки індивідуального доїння. Нехай це невеликі гроші, але вони дійшли до селян, не розпорошилися безадресно.
Ще одним суттєвим напрямом ініціативи «Рідне село» став кооперативний рух.

Кооперація,
без якої ніяк

У грудні міністр провів підсумкову колегію відомства. Стан і перспективи розвитку сільських територій розглядалися спільно з головами обласних державних адміністрацій Волинської, Львівської, Сумської, Тернопільської областей, а їм є що сказати. В цих областях проживає переважно сільське населення, і від продуманих спільних рішень і дій виконавчої влади та органів місцевого самоврядування багато в чому залежить якість життя людей. Безумовними лідерами в розвитку села у 2012 році стали Волинська й Вінницька області.
Світовий досвід доводить, що кооперативні обслуговуючі та виробничі об’єднання за своїми принципами найбільше відповідають завданням розвитку громад. Збереження власності на майно кожного члена кооперативу та справедливий розподіл заробленого, прозорість діяльності й колективне прийняття рішень породжує відчуття відповідальності кожного за себе і громаду.
Останніми роками кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у країні зросла на 278 одиниць, і нині нараховується 851 кооператив. Протягом 9 місяців 2012 року кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів збільшилася на 77. Найбільша кількість таких об’єднань у Житомирській (104), Вінницькій (84), Івано-Франківській (67) областях та АР Крим (64).
Тривалий час утворення кооперативів гальмувалося через недосконалість законодавства і подвійне оподаткування. У минулому році Мінагрополітики розроблено та Верховною Радою прийнято Закон України від 20 листопада 2012 року № 5495-VІ «Про внесення змін до Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”», який знаходиться на підписі у Президента України.
За цим законом, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (СОК) вважається неприбутковою організацією і буде внесений до Реєстру неприбуткових організацій. Надходження, одержані СОК від збуту сільгосппродукції, не є його доходами. Власниками сільськогосподарської продукції, виробленої членами кооперативу, є не СОК, а члени кооперативу. Все це унеможливлює подвійне оподаткування членів кооперативів.
Для розробки програми підтримки сільськогосподарської кооперації проведено опитування 10 832 голів сільських рад. Таким чином, чи не вперше в історії країни державна програма формується знизу, а не спускається з кабінетів високопосадовців.

Що запропонувати ще?

Мінагрополітики та український Уряд й надалі підтримуватимуть тваринництво, садівництво і виноградарство, дрібні господарства і сільські території. Крім того, Уряд зацікавлений у підтримці пріоритетних сільськогосподарських галузей у межах нової європейської ініціативи ENPARD.
Та українські селяни і сільськогосподарські виробники зазвичай не знають про плани Уряду через недостатній рівень поінформованості. Водночас попит аграріїв на нові знання невпинно зростає.
Розуміючи це, за дорученням Миколи Присяжнюка, в університетах, підпорядкованих Мінагрополітики, створено регіональні центри сільського розвитку, активно розбудовуються консультаційні служби. Вчені ради університетів закріпили студентів за сільськими громадами для моніторингу їх розвитку та написання за місцевим матеріалом курсових, дипломних та наукових робіт.
В областях сформовані та працюють дорадчі служби, які надають послуги з сучасних технологій ведення сільськогосподарського, в тому числі органічного виробництва, дотримання стандартів якості та безпеки сільськогосподарської продукції, інфраструктури сільського аграрного туризму, формування мережі збуту сільськогосподарської продукції на кооперативних засадах, маркетингу, бухгалтерського і статистичного обліку, агрономії, впровадження нових технологій виробництва продукції тваринництва.
При цьому було б несправедливим твердження, що серед центральних органів виконавчої влади сільським розвитком в Україні опікується лише Мінагрополітики. За вимогою Державної програми розвитку українського села до 2015 року проблемами села переймаються ще з десяток міністерств і відомств. Але, як засвідчив аналіз виконання цієї програми в 2012 році, ефективності її впровадження заважає адміністративна і фінансова розпорошеність. Як результат, на фінансування програми розвитку села спрямовуються мільярди гривень, які фактично йдуть на виробничі та галузеві потреби. Таким чином, на наших очах поступово зникає Фонд «Власний дім», який підтримував сільських забудовників, згасає Укрсількомунгосп – єдина структура, що опікується сільськими мережами водозабезпечення. І цей перелік можна продовжувати.
Тож настав час нових підходів у фінансуванні розвитку села. Досвід європейських країн засвідчив необхідність створення єдиного фонду сільського розвитку та його агенцій. Така система дозволить сконцентрувати кошти бюджетів, меценатів, міжнародних донорів і розподіляти їх за програмно-цільовим принципом за обов’язкової участі самої громади. Саме в такий спосіб функціонують в Україні проекти міжнародної технічної допомоги. Вони активізували громаду і зробили її відповідальною за власне село. Час і нам сприйняти позитивний досвід та, не гальмуючи, рухатися вперед.

Ірина Синявська,
директор ДУ «НМЦ «Агроосвіта»

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.