Кривчунка не здається

4-3.jpg

12/12/2012

Кривчунка Жашківського району Черкаської області – село як село: стави, розлогі поля, хатки, доглянуті подвір’ячка. Незважаючи на невеличку чисельність жителів (602 особи), в ньому збереглися всі атрибути нормального життя – школа, дитсадок, медпункт, Будинок культури. Є й родзинка: кілька парків ХІХ сторіччя.
– Тим не менше, протягом кількох десятиліть Кривчунку вважають неперспективним селом, – зітхає сільський голова Валентина Павлюк (ось де знайшов тезку за прізвищем!).
А все через нову дорогу, яку проклали до райцентру. Стара десятикілометрова давала змогу селянам навпростець добиратися і до Жашкова, і до траси Київ-Одеса. Нова ж, ще й удвічі довша, перетворила село на віддалений населений пункт. Таке становище ускладнило роздрібну торгівлю продукцією домашнього господарства, вирішення справ у райцентрі, поїздки на роботу шкільних учителів тощо. До речі, в селі функціонує загальноосвітня школа I-III ступенів, де навчається 72 учні та працює повний штат учителів. Приємно вражає по-сучасному оздоблені приміщення та оновлене обладнання фельдшерсько-акушерського пункту. Тож життя триває. Навіть більше: на думку сільського голови, після змін, через які люди опинилися нібито на узбіччі, до них прийшло відчуття єдиної громади, бажання підтримати один одного.
Приміром, на території сільради діє приватне сільськогосподарське підприємство «Глорія», яке обробляє 2 тис. га землі, є ще кілька фермерських господарств та дрібних господарів, які обробляють власні паї.
– Якщо раніше між ними могли виникати якісь непорозуміння, – розповідає Валентина Василівна, – то зараз усі наші аграрії ставляться один до одного толерантно, допомагаючи за потреби. Сільгосптехніку, приміром, стали орендувати у «конкурентів». Дитячий садок поновили завдяки місцевому фермерові, який виділив кошти на його облаштування. Газифікацію дворів профінансувала «Глорія».
Валентина Василівна вже сьомий рік очолює Кривчунську сільську раду. Зізнається, що це непросто, оскільки доводиться вирішувати безліч соціальних питань, а ресурсів для цього, зазвичай, замало. І не лише матеріальних.
– На сільського ж голову в університетах не вчать, – каже Валентина Василівна, – а спеціалізованих питань, у яких лише дипломований юрист розбереться, вистачає. Нам би правника! Це допомогло б і мені як голові, і нашим селянам із вирішенням різноманітних «паперових» проблем на місці, – в сільраді. І не треба було би людям їхати через дрібні питання у район.
Старовинні парки, які збереглися з позаминулого століття, – справжня окраса Кривчунки і водночас її головний біль, оскільки їх постійно треба підтримувати у пристойному стані. Те саме стосується і меморіальних комплексів, і пам’ятників, яких тут чимало. Та сьогодні у Валентини Павлюк на часі реконструкція сільського Будинку культури, який славиться духовим оркестром і майстрами вишивки.
З Будинком культури пов’я-зана й особиста історія голови. Сама Валентина Василівна – не місцева. Вийшла тут заміж, викладала в школі математику та фізику. Розповідає, як знайомі не радили їй їхати в Кривчунку, бо там клуб старий. Та вона тоді відповіла, що не треба їй клубу – не танцювати ж їде. Зараз із посмішкою згадує, що й уявити тоді не могла, що колись ламатиме голову над тим, як дати ладу старому приміщенню.
Та як складно не є, надихає те, що сільська громада небайдужа до власної долі. Тобто, Кривчунка живе і прагне розвиватися.

Ігор ПАВЛЮК

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.