Дачники, кажете?

24/10/2012

Звична справа для нас розмірковувати над так званою «прірвою поміж містом і селом». І мова тут зовсім не про наявність централізованого гарячого водопостачання чи можливість відвідувати оперний театр.
Людська психологія нерідко поділяє людей на сільських та міських, штучно розмежовуючи їх за територіальною ознакою. Мовляв, кожен має займатися своєю справою, а городянин на селі – нонсенс чи ходячий анекдот. І, відповідно, селянин у місті – мішень для кепкувань…
Та насправді, і ми всі це добре знаємо, левова частка міської еліти – лікарів, науковців, представників бізнесу, політиків тощо – це вчорашні селяни, люди, котрі чудово почуваються і на чорноземі, і на асфальті. Та й городяни на селі не розгубилися!
Приміром, Ганна Геращенко, жителька Харкова, переїхавши в село, відразу взялася до «смішної» справи – прибирання сміття у лісі. Нарешті, місцеві більше не бачать у цьому дивацтва (детальніше про це – на стор. 5).
Ірина Минько змінила столичну квартиру на хатину у віддаленому селі Миронівського району, що на Київщині. На її теплиці спочатку показували пальцем – городу їй хіба замало?! Тепер звертаються за порадами, бо виявилося, що з тепличних огірків та зелені можна мати непогані прибутки. Разом із тим киянка не обмежилася матеріальною сферою, зорганізувавши серед мешканців навколишніх сіл фольклорний ансамбль. Бажаючих послухати його виступи завжди чимало. От і стала пані Ірина тут своєю.
І де ж прірва? Та її й не було. Вміння і бажання жити в гармонії з навколишнім середовищем і людьми, які вас оточують, – ознака духовної краси особистості. Незалежно від місця народження та реєстрації. До того ж городянам і селянам завжди знайдеться, чого навчити один одного.

Ігор Павлюк