Землю не продаватимуть принаймні ще два роки

interview.jpg

Нещодавно Міністерство агропромислового розвитку презентувало Концепцію національної моделі обігу земель сільськогосподарського призначення. Експерти загалом оцінюють документ позитивно. Утім, критикують за відсутність чітких механізмів їхньої реалізації та практичних кроків до підготовки відкриття ринку землі. Запропоновану Концепцію детально проаналізував Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради.

– Які недоліки бачите в презентованій концепції відкриття ринку землі?

– Концепція Мінагрополітики не передбачає чітких термінів реалізації кожного з етапів земельної реформи. За нашими підрахунками, для того, щоб ринок землі функціонував повноцінно, потрібно 5-6 років на його підготовку. Помилково вважати, що досить ухвалити рішення, скасувати мораторій, і за півроку «усе пішло-поїхало». Навіть за рік-два з підготовчими роботами навряд чи впораємося. Потрібно почати з розпродажу державних наділів, переконатися, наскільки ефективно й надійно працює інститут земельних аукціонів, як діють передбачені майбутнім законодавством запобіжники. Врахувати допущені помилки, виправити їх. І тільки потім переходити до торгівлі землею пайовиків.

– Наскільки людям, які мають паї, зрозуміла підготовка до земельної реформи?

– Просвітницька робота зараз недостатня. Її потрібно посилити, щоб не повторити помилок, допущених при проведенні адміністративно-територіальної реформи. Громади почали ледь не примусово об’єднувати, не пояснивши, навіщо це потрібно, якими можуть бути вигоди від таких пертурбацій. До того ж нічого не зробили для підготовки фахівців. Тому тепер ОТГ потерпають унаслідок відсутності кадрів, які можуть успішно виконувати поставлені перед ними завдання.

– Що саме потрібно зробити перед початком продажу землі?

– Нам потрібно, нарешті, впорядкувати роботу Державного земельного кадастру. Багато проблем пов’язано з тим, що він і досі ненаповнений. І досі на земельній мапі країни маємо безліч «білих плям». У реєстрі не відображені мільйони гектарів ріллі, яка обробляється «у тіні», без контролю й сплати податків. Також потрібно перенести всі дані Держгеокадастру щодо землеволодіння і оформлених договорів оренди до Єдиного реєстру майнових прав. Тоді буде чітко зрозуміло, де зафіксована земельна ділянка, хто нею володіє і хто користується. Це не допустить рейдерські атаки, коли хтось, скориставшись «прогалинами» в документації, переоформлює орендні договори на свою користь. Також лише після повного внесення до реєстрів усіх даних держава й суспільство, нарешті, зрозуміють, скільки ж фактично в нас земель сільськогосподарського призначення. Зараз ми з гордістю говоримо, що в Україні – чверть усіх чорноземів світу. 42 мільйони гектарів землі, з яких 10 з половиною гектарів у власності держави, решта – у пайовиків. Насправді ж, я переконаний, якщо зробити інвентаризацію, виявиться, що державних земель в Україні лише трохи більше мільйона гектарів. Решта вже розбазарена. Потрібно провести інвентаризацію земель запасу, резерву, яких також багато і які також ніде не обліковані. І тоді вже конкретно говорити про те, чим володіємо, щоб виставляти на продаж через аукціони.

– Таку інвентаризацію вже почали новостворені ОТГ.

– Так, наприклад, територіальна громада в селі Кіпті на Чернігівщині провела інвентаризацію, і до земельного банку ОТГ додатково передали майже дві тисячі гектарів. Інформація про ці землі ніде не зазначалася, про них ніхто не знав. Важливо ухвалити закон, згідно з яким ОТГ, селищні та сільські ради отримають можливість управляти землями за межами населених пунктів. Це потрібно зробити до відкриття земельного ринку. Разом із народними депутатами вдалося підготувати й домогтися ухвалення в першому читанні законопроекту №4555. Він надає ОТГ можливість управляти цими масивами. Але через політичні чвари, відсутність єдиної думки, процедура остаточного ухвалення документа затягується. Фактично вже третій рік ОТГ перебувають у невизначеності, втрачають ресурс, завдяки якому могли б залучати кошти для свого розвитку. Є постанова Кабміну про передачу громадам розташованих на їхніх територіях земель запасу. Але це лише нормативний акт, який легко може скасувати наступний уряд. Потрібно закріпити це законодавчо.

– Як оцінюєте право купівлі до 200 гектарів землі однією людиною?

– Запровадження цієї норми не відповідає інтересам людей, які працюють на землі. Адже за таких умов увесь земельний банк країни може опинитися у власності приблизно 40 тисяч сімей, які складаються з 5 людей. А як же бути іншим українцям, котрі хочуть працювати на власній землі? Тому вважаю, що з цього питання треба вести дискусію.

– Чи варто юридичним особам надавати право володіти землею?

– Стимулювати земельний ринок можна, залучивши до нього не лише фізичних, а й юридичних осіб. Вони ведуть «білу» бухгалтерію, чітко демонструють, що мають на балансі, чим можуть забезпечити повернення банківського кредиту, окрім самої земельної ділянки. Ми категорично проти того, щоб право купувати землю в Україні мали лише фізичні особи.

– Великі агрохолдинги не витіснять дрібних фермерів?

– Фермерам, в яких оборот 3-5 мільйони гривень на рік, важко конкурувати із тими, хто виходить на земельний аукціон із капіталізацією в 500-600 мільйонів гривень. Тому фермер, який хоче обробляти до 100 гектарів землі, повинен мати підтримку від держави. За нашими підрахунками, ідеться, у середньому, про 1000 доларів за один гектар. Тобто, якщо ти претендуєш на купівлю й обробіток 50 гектарів землі, отримаєш право на пільговий кредит десь у 50 тисяч доларів. Мінімум на 10 років. За якою відсотковою ставкою і хто її погашатиме – ще обговорюється. Але держава принаймні могла б узяти на себе функцію гаранта за кредитом під мінімальні 2-3 відсотки. А потім за рахунок передбачених на підтримку агросектору дотацій погашати ці відсотки замість фермера. Таким чином, люди зможуть сформувати власний земельний клин, на якому їм зручно працювати.

– Існує механізм обмеження великого агробізнесу?

– Є підприємства, які готові обробляти тисячу гектарів, а є й такі, які вже зараз мають земельні банки в 100, 300 тисяч чи й півмільйона гектарів. Але автори обох концепцій пропонують свої варіанти запобіжних антимонопольних механізмів. Ідеться про обмеження земельних масивів однієї юридичної особи в масштабах району, області й країни. Якщо підприємство прагне обробляти землю в межах одного району, то зможе претендувати на площу, яка не перевищує 10 тисяч гектарів. Якщо говорити про область – не більше 2 відсотків земель регіону. А в масштабах країни – не більше ніж піввідсотка всіх земель сільськогосподарського призначення.

– Чи варто надавати право купувати українську землю іноземцям?

– В Україні є чимало іноземних компаній, які володіють аграрними підприємствами. Коли ринок землі запрацює, доступ іноземців до нього, безперечно, треба обмежити. Українською землею мають володіли винятково українці. І лише не раніше, аніж через 10-15 років повноцінної роботи земельного ринку, можна буде говорити про іноземний капітал. Наприклад, у Польщі, яка свого часу ухвалила десятирічний мораторій на продаж землі іноземцям, таку заборону нещодавно автоматично продовжили. Вочевидь, таким шляхом піде й Україна.

– Як визначити справедливу вартість землі?

– Треба передати громадам на місцях право визначати оціночну вартість і, відповідно, виходити на аукціони із ціновими пропозиціями. Погодьтеся, ну не може якийсь чиновник в столичному Геокадастрі вирішувати, скільки коштує земельна ділянка в якомусь віддаленому селі. Потрібні пілотні проекти в кількох областях. Провести там земельні аукціони, сформувати ринкові ціни. А для цього треба відпрацювати систему грошової оцінки землі, щоб уникати перекосів. Був період, коли землі в посушливих регіонах Херсонської області оцінювали набагато дорожче, ніж чорноземи на Черкащині.

– За вашими прогнозами, коли може початися земельна реформа?

– Наближаються вибори. Тож і до кінця нинішнього року, і впродовж наступного, за моїми прогнозами, довкола земельного питання триватиме гаряча дискусія. Політики, звісно ж, активно спекулюватимуть на цьому питанні. Але про реальні рішення та кроки, певно, не йтиметься. Відповідно, найреальніший термін – 2020-2021 роки.

Владислав РАДІЙЧУК