В Японії не можуть виростити кріп

woman.jpg

Юрій Бойчук із міста Шепетівка Хмельницької області живе в Японії сім років. Поїхав на стажування і там залишився. Із тестем займаються вирощуванням рису.

Розсаду рису висаджують на поля, які оточені дамбами. Потім ділянки затоплюють водою, щоб рис достиг у 13-сантиметровому шарі води. Для прополювання її зливають і знову заливають до моменту пожовтіння листя. Тоді збирають урожай.

– Землі в Японії мало, тому рис вирощують на схилах. Йому потрібно багато води, для подання якої нагору треба багато енергії. Щоб здешевити вироблення, всюди облаштували сонячні батареї, – розповідає Юрій Бойчук.
Жаліється, що рослини там хворобливіші. Вологи аж в надлишку. Йде багато дощів, тому в них заводиться грибок і багато комах.

– Те, що в нас є звичною річчю, в японців є рідкістю. От, наприклад, у мене в батьків кріп вважається мало не бур’яном. Не росте хіба що в лінивого. Бо що ж то вартує посіяти в землю кілька насінин, яких у кожній хаті повно. А в Японії виростити дуже важко. На кілька днів спізнишся зі збиранням – і рослина зіпсована. Тому кріп тут привозний у замороженому вигляді, – продовжує господар.

На фермах працюють здебільшого старші люди. Навіть 40-річні тут рідкість. Хіба що обробляють клаптик землі для себе. Якщо людина хоче почати господарювати, то має скласти маркетинговий план свого виробництва. Його передає відповідному кооперативу, який може його трохи змінити. Тобто приводять у відповідність з обсягами, які планувалися на рівні держави. Якщо через це людину чекає зменшення доходів, то фермерам пропонують отримати більше від іншої продукції.

– В японців просто культ екологічності їжі. Вони дуже турбуються про здоров’я, тому майже не використовують штучні засоби захисту, – уточнює фермер.

Земель там родючих мало, тому жодна сотка не пустує. Її не орендують, а купують. На них вирощують картоплю, моркву, цибулю, редьку дайкон, батат, гарбузи, кабачки, шпинат, пекінську капусту, помідори та баклажани.

– Щоб захистити поля від оленів і диких кабанів, люди заводять собі робота-вовка. Він працює на сонячній енергії й відлякує тварин різними звуками, серед яких є навіть постріли з рушниці. Має розмір дорослого вовка й зовні вкритий щільним хутром. Коли спрацьовує датчик руху, звір показує ікла, очі загоряються червоним світлом і чути страхітливе вовче виття, – говорить чоловік.

Біля кожної хати є садок. У ньому ростуть не звичні для українців вишні, абрикоси чи груші, а хурма та яблуні. Із них роблять сушню. Сливи пускають на наливки.

– Птицю, кролів чи кіз мало хто тримає. Корови взагалі рідкість. Немає де випасати і всі корми імпортні. Для багатьох корова є вже багатством, що мене дуже здивувало. У мене в мами їх три, – розповідає Юрій Бойчук.
Існують коров’ячі ферми, хоча їх небагато. Купувати й продавати сире молоко тут заборонено.

– У нас так склалося, що в селі жити не престижно. В Японії навпаки, місцеві жителі заздрять селянами, бо не мають свіжого повітря та спокою від натовпу. Місцеві фермери менше вкладають праці, ніж українські. У них ніхто не копає чи сапає руками. Кожен має хоча б якусь техніку. Удома повинен мати хоча б міні-трактор, бо не заведено йти щось позичати в сусіда. Наприклад, ми для обробки рисового поля купили роботизованого комбайна, який садить і збирає крупу. Дістатися ним до ділянки легко, бо всі дороги асфальтовані, навіть між полями, – уточнює господар.

Анатолій ПОЛІЩУК

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.