Вівці в Ісландії пасуться без пастуха й зганяються кіньми

вівці на пасовиську

Кирило Осипенко з Дніпропетровська доглядав за кіньми та стриг овець на ісландській фермі в місті Хварегарді. Ісландська вівця є однією з найдавніших чистих порід. Її багато разів пробували схрестити, але вона заражалася привезеними з інших країн хворобами й помирала.

– Ісландські вівці мають густий підшерсток, щоб зігрітися. Він короткий і м’який, як пух. Зверху прикритий довгою шерстю, яка збита в спіральки. Таке пристосування захищає тварин від вітрів, які дмуть весь рік і пробирають до кісток, – розказує Кирило Осипенко. – Вразило, що вівці в Ісландії пасуться все літо самі, без пастуха. Стада ходять, де хочуть.

Не рідкість, що вівці вискакують на дорогу й тоді може статися ДТП. Тому на дорогах встановлені спеціальні дорожні знаки із зображенням вівці, щоб водії були пильними.
– Є місця, де натягують низький колючий дріт під напругою, щоб тварини не вибиралися на дорогу, – пояснює Кирило Осипенко.

Ісландські вівці відрізняються від українських тим, що не люблять жити стадами. Вони розбиваються на групки по 3-4 особини і бродять горами та долинами. Туди овець виганяють з ягнятами ранньою весною. Там господарі їх не підгодовують ні зерном, ні гранульованим кормом. За 5 місяців ягнята виростають до 40 кг. Узагалі доросла вівця важить близько 100 кг.

– На пасовищах вівці пасуться до вересня-жовтня, поки їх не половлять фермери й не заберуть у стійла. Для цього чоловіки їздять верхи по горах і криком зганяють ягнят докупи. Щоб фермерів було видно один одному, вони одягають яскраво-помаранчеві комбінезони та жилети зі світловідбивачами, як у дорожників, – продовжує чоловік.

Овець заганяють у спеціальні загони, де кожен із господарів вибирає своїх тварин. Тоді худобу заганяють в окремий сектор.

– Кожен фермер має свою фірмову мітку, яка нічим не змивається й не стирається. Її ставлять на вухо новонародженому ягняті й восени визначають, де чия тварина, – розповідає чоловік.

Саме для збору овець в Ісландії розводять маленьких ісландських коней. На них зручніше пересуватися поміж горами та над прірвами. Вони мають низький зріст, не вище 140 см і вагу в середньому 350 кг. За розмірами нагадують поні. Щоб коні набралися сили, їх не об’їжджають раніше чотирьох років. Завдяки такій тактиці, вони живуть близько 30 років, весь час працюючи.

– У країні діє закон, що не можна ввозити коней інших порід. Навіть, якщо ісландський кінь раз був вивезений за межі Ісландії, його вже не можна повертати назад. Тому ф коні не хворіють. Крім цього, усі ввезені спорядження для їзди на конях і догляду за ними добре дезінфікують, – продовжує Кирило Осипенко.

Карина ХОМЕНКО

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.