Cільські абітурієнти можуть обійти міських

gronovyi.jpg

Випускники сільських шкіл цілком спроможні зайняти бюджетні місця у вищих навчальних закладах без спеціальних пільг. У цьому переконаний освітянин Віктор Громовий. Він сам у минулому закінчив сільську школу в Кіровоградській області та без проблем вступив на навчання до педагогічного університету на тоді престижний історичний факультет.

– Чому вважаєте, що діти із села не потребують пільг на вступ до вишів?

– Коли говоримо про пільги для сільських дітей, то мимоволі ставимо їх у нижче й дещо принизливе становище. На мій погляд, в умовах, коли в Україні фантастична кількість випускників, майже 80 відсотків, продовжують навчання у вищих навчальних закладах, говорити ще про якісь пільги не потрібно. Бо за таких умов у наших економічних реаліях це призведе до профанації вищої освіти. Особисто я закінчував сільську Новопразьку середню школу в Олександрійському районі. Згодом, під час навчання в педагогічному інституті з так званими пільговиками, які вступили за направленнями, побачив, що це були, м’яко кажучи, не кращі студенти. Ідея, про те, що вони потім працюватимуть у сільській місцевості, не завжди спрацьовувала. З історичного факультету мої колеги йшли куди завгодно, тільки не в сільську школу.

– Чи різняться можливості здобувати освіту в селі та місті?

– Якщо нині в кожному селі є інтернет, то існують зовсім інші можливості. Візьмемо, наприклад, вивчення іноземних мов. Якщо раніше через низьку кваліфікацію вчителя дитина була приречена до відставання від програми, то зараз є купа сайтів в інтернеті, і вона може самостійно, без допомоги вчителя досконало вивчити англійську мову, скориставшись онлайн-курсами чи спеціалізованими сайтами.

– Але не в кожному селі є інтернет-зв’язок і вдосталь комп’ютерів у школі.

– Це треба вирішувати на рівні місцевої влади. Водночас хочу відзначити, що є дуже різні сільські школи. Недалеко від Києва є сільська Хотівська школа. Вона дасть фору будь-якій школі в столиці. У багатьох сільських загальноосвітніх закладах матеріально-технічна база не гірша, ніж у багатьох мікрорайонах таких міст, як нинішній Кропивницький, де я зараз перебуваю.

– Як це вдалося забезпечити?

– Були державні програми із забезпечення шкіл комп’ютерною технікою. Завдяки їм значна частина сільських шкіл має дуже пристойну базу. Звісно, та техніка, яка надходила 10 років тому, тепер не зовсім сучасна, але вона є. Інша справа, що коли потім проводили моніторинг, з’ясувалося, що значна частина шкіл не використувала техніку на повну потужність.

– Чи доводилося порівнювати результати ЗНО дітей із сіл і міст?

– Є відмінні результати в дітей із сіл і провальні в тих, хто навчався в містах. Якщо хтось вважає, що сільська дитина відстала, то я знаю приклади, коли дитина їде на підводі й користується гаджетом. Не треба приписувати сільським дітям певну розумову неповносправність. Сільська школа, навпаки, може мати колосальну перевагу. У багатьох районах Києва, Кіровограда чи Львова в класі 35 учнів. У селі – 5-10, за рахунок чого є можливість для індивідуалізації навчання. Інша справа, що ці можливості вчитель не завжди вміє використати. Якщо ж говорити про розбіжності в результатах ЗНО дитини в селі та місті, це швидше досягнення репетиторів, які готують дітей до складання тестів.

– Чи дасть сільський учитель такий результат, як міський разом із репетитором?

– Немає географічної приреченості. Я знаю чимало директорів і вчителів, які працюють у сільських школах і мають глобальне мислення, беруть участь у програмах, проектах. І знаю таких, що працюють у навчальних закладах Києва, і при цьому є глибокими провінціалами за своїм баченням, мисленням і поведінкою. Зараз у сільського вчителя є колосальні можливості для самоосвіти, адже ми живемо в інтегрованому світі. Підпишись на купу груп у Фейсбуці й зможеш обмінюватися зі своїми колегами з усього світу досвідом та ідеями, реалізовувати їх у себе в маленькій школі. Провінція, периферія, столиця – світ єдиний для всіх. Поняття «сільська школа» стало умовним.

– Чимало абітурієнтів їдуть за кордон, чи затребуваний іноземний диплом в Україні?

– Якщо абітурієнт мріє займатися біотехнологіями й обирає специфічний факультет у закордонному виші, то відразу постає питання, де він житиме й працюватиме. В Україні може не бути роботи за цією спеціальністю. Загалом більшість молодих людей, які вступають на навчання за кордон, не повертаються. Для них відкривається чимало можливостей у тій же Польщі чи Чехії.

– Чи дійсно зараз необхідна вища освіта для самореалізації?

– Знаю чимало випадків, коли людина закінчувала навчальний заклад для мами. Щоб була «корочка». А заробляють робітничою професією. Займаються тим, що має попит на ринку праці, дає можливість заробляти гроші та приносить задоволення. Тоді виникає запитання – навіщо п’ять років навчатися? Прийшов час відмовлятися від стереотипів, що з дипломом – це значить, обов’язково успішний і забезпечений. У навчальній політиці треба відмовлятися від захоплення вищою освітою і робити акцент на робітничих професіях. У першу чергу треба вираховувати окупність тієї чи іншої освіти – гроші та час, які в неї вкладаються. Спитайте себе, наскільки ваша інвестиція окупиться. Ідіть туди, де ви отримуватимете задоволення.

Розмовляла Оксана ТУПАЛЬСЬКА