Із січня селяни лікуються по-новому

Людмила Піляй, завідуюча амбулаторією загальної практики сімейної медицини №6 комунального закладу центру ПМСД №2 Полтави

Сімейна медсестра із села Стара Чортория Любарського району на Житомирщині Галина Ткаченко прийшла на виклик до пацієнта. Працює в сільській амбулаторії вже 26 років. Із 1 січня вона мала б працювати по-новому, оскільки набрав чинності новий Закон про медицину. Зокрема, щоб отримувати медичні послуги, усім українцям потрібно протягом року обрати особистого лікаря. Це можна зробити незалежно від місця роботи чи проживання. Далі пацієнт і лікар мають підписати декларацію про обслуговування. У документі вказати реквізити сторін: основні дані про пацієнта – ім’я, прізвище, дату народження, контактні дані, номер паспорта. Лікар теж зазначає своє ім’я, прізвище, інформацію про освіту та кваліфікацію, контактні дані. Також відомості про заклад, де він працює – код, інформацію про ліцензію. Також там буде пункт про те, яку саме первинну медичну допомогу гарантовано нададуть пацієнту й оплатять її з бюджету. За кожного пацієнта лікар отримуватиме 370 грн.

Один лікар має обслуговувати не менше 2000 людей. Тобто жителі сіл можуть записатися до лікарів у містах і навпаки.

– Ми мало що чули про цю реформу. Як працювали раніше, так і з Нового року все те саме, – каже Галина Ткаченко. – Нам хоч який закон, а до людини йти треба. Окрім Старої Чорториї, ще ходжу в Дослідне поле, Борушківці. Це десь дві тисячі людей, із них шістсот дітей. За віддаленістю радіус становить кілометрів сім. Сумку в руки і вперед.

Відсутність транспорту – це одна з найпоширеніших проблем сільської медицини. Проте, за даними Міністерства охорони здоров’я, 71 відсоток фельшердсько-акушерських пунктів не мають навіть водопостачання, а 75 відсотків – каналізації. У 82 відсотках амбулаторій відсутні туалети.

– У нас у селі є місце для терапевта й медсестри. Попередня медсестра пішла на пенсію, бо від роботи в неї руки трусяться. Зараз амбулаторія стоїть закрита, розвалюється. Ми їздимо в райцентр – більше немає куди. Швидка допомога приїздить за годину, поки доїжджає. Недавно кінь ударив сусідку в обличчя. Я своїм авто возив її, закривавлену, до міста. А вже звідти швидка забрала її в обласну лікарню на операцію, – розповідає Микола Гай із села Калюжне Лебединського району Сумської області. – Медсестра і попередній лікар усе життя тут прожили. Померли одна за одною чотири роки тому.

Із 1 січня за новим Законом про медицину змінилася не тільки форма обслуговування пацієнтів, а й перелік безкоштовних послуг. Перелік безплатних і платних послуг щорічно встановлюватиме Кабінет Міністрів і затверджуватиме парламент. Він буде єдиний у всій країні. Діятиме одна тарифна сітка, незалежно від того, де послуга надається. Якщо сімейний лікар не може лікувати хворобу, пацієнта відправлять до профільного спеціаліста в лікарню. Уже там визначатимуть, як буде оплачене лікування. Лікар також оформлятиме довідки та лікарняні листи.

Але медицина в селах має більше проблем, ніж у містах. Навіть в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун визнала це й назвала умови роботи в сільських ФАПах та амбулаторіях жахливими.
– У таких умовах працювати не можна. Тому наступного року на розвиток сільської медицини буде виділено 4,5 мільярда гривень. Необхідно вирішити проблему дефіциту лікарів у сільській місцевості. Для сільських амбулаторій, які укомплектовані на 66 відсотків. Лікар поїде жити і працювати в сільську місцевість, тільки якщо в нього буде гідна заробітна плата, а це мінімум 12-15 тисяч гривень, – сказала Уляна Супрун.

Загалом у МОЗ кажуть, що заохочувати лікарів також мають самі громади.

– Треба створити для лікарів гарні умови життя та праці в селі. Нещодавнє наше опитування засвідчило, що кваліфіковані сімейні лікарі готові працювати в сільських громадах, якщо на додаток до хорошої зарплати вони матимуть житло з водопостачанням і опаленням, обладнане місце роботи та відшкодування витрат на пальне для службового транспорту, – пояснив Павло Ковтонюк, заступник міністра охорони здоров’я України. – Якщо ж мешканці відчуватимуть, що лікар не виправдовує їхніх очікувань, вони можуть вимагати його заміни.

Чиновники кажуть, що відкриття медичних пунктів і центрів також належатиме до компетенції місцевих громад. Усі амбулаторії повинні мати хоча б один персональний комп’ютер, для того, щоб була можливість використовувати електронний реєстр E-health.

– Для сільської місцевості є кілька варіантів типових проектів планування – із розрахунку на 1-2 лікарів первинної медичної допомоги із житловим приміщенням для лікаря з родиною. Також розробляємо проекти за принципами будівництва – з використанням цегли, пінобетону та на каркасній основі. Від райдержадміністрацій та окремих територіальних громад ми чекаємо проекти, які плануємо затвердити протягом січня, – заявив Лев Парцхаладзе, заступник міністра регіонального розвитку.

Верховна Рада також проголосувала за законопроект про телемедицину. Він передбачає, що сільські амбулаторії обладнають комп’ютерами з камерами. Через них фельдшер чи лікар зможе зв’язуватися зі спеціальними центрами МОЗ, де чергуватимуть профільні лікарі.

– Телемедицина не має жодного зв’язку з телебаченням. Завдяки телемедицині зникне необхідність відправляти пацієнтів із будь-якого мінімального приводу в райцентр чи область для уточнення діагнозу або тактики обстеження та лікування, – додає Павло Ковтонюк.

Коли фельдшер чи лікар удома в пацієнта або в амбулаторії робить кардіограму, у нього може виникати сумнів у діагнозі. Тоді відправлятиме пацієнта до обласної лікарні. А лікар через телеекран може поглянути на перші аналізи й підтвердити чи спростувати діагноз. Вузькопрофільні спеціалісти чергуватимуть у спеціально обладнаних центрах цілодобово.

– Поки звучить воно непогано, але як буде на практиці, – незрозуміло. Як лікар маю зібрати декларації пацієнтів і внести їх до комп’ютера. Але в мене він відсутній. І мені ніхто не пояснював, як ця система працює. До мене часто приходять зі скаргами на біль у ногах. Рентгену також немає, щоб зробити знімок, аби визначити – там перелом чи щось інше. Окреме питання – ліки. Запустили програму «Доступні ліки». Але за ними треба їхати в той же район, – розповідає Оксана Дворник, лікар із села Заріччя Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. – Зараз маю власний тонометр і фонендоскоп. Селом пересуваюся власним ровером. А в медичній сумці з державного – вата і спирт. Решту десь виміняла або спонсори подарували.

В Україні чимало сіл, які взагалі не мають своїх фельдшерсько-акушерських пунктів. Їх позакривали через недофінансування в 90-х і 2000-х роках.

– Фельдшер від нас перебуває за 10 кілометрів. Був раніше ближче, але там завалився дах у середині 2000-х. Його тоді закрили. До нього майже з нашого присілку ніхто не звертається – далеко. Батьки малих дітей стараються відразу відвезти в районну лікарню – до неї просто ближче. А старші люди якось самі викручуються. До мене часто приходять, – розповідає Галина Саламаха із села Мощана Жовківського району Львівської області. – Я працюю медсестрою у Львові. На весь присілок у мене одної є апарат, щоб тиск поміряти. То всі приходять. Можу послухати, чи немає хрипів. Укол зробити чи пояснити, що то за таблетки.

Лікарям у Полтаві пройти перший етап медичної реформи легше. Оскільки там одними з перших в Україні перейшли на електронний документообіг.

– Не варто боятися технічних питань. Багато громад закупляють комп’ютери, бо ми повинні бути під’єднані до електронної міністерської системи «Здоров’я». Так буде вестися облік кожного пацієнта, з яким ми уклали угоди. Не є складно оволодіти технічними навиками. У нас одразу всі говорили, що ми звільнимося, не зможемо працювати на комп’ютерах. Але в результаті всі залишилися й оволоділи навичками, незалежно від віку. Із нами провели спеціальні заняття, і все в усіх вийшло, – переконує Людмила Піляй, завідуюча амбулаторією загальної практики сімейної медицини №6 комунального закладу центру ПМСД №2 Полтави.

Проте навіть якщо сільські амбулаторії сімейної медицини отримають комп’ютерну техніку, а тамтешні лікарі навчаться з нею працювати, – це ще не гарантія, що селяни лікуватимуся по-новому. Адже до техніки ще потрібний інтернет. Водночас чимало українських сіл не мають навіть якісного мобільного покриття.

Руслан ГРИШКО, Карина ХОМЕНКО, Наталія ОЧКАНЬ

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.