Брама в Альпи

Села - як намальовані!

Селяни розвивають бізнес за рахунок дотацій, усе навколо прикрашають квітами та квасять капусту в басейнах

Словенія – маленька європейська країна, що знаходиться в передгір’ї Альп і межує з Австрією, Угорщиною й Хорватією. Її населення – 2 мільйони чоловік, площа – трохи більша за нашу Волинську область. Завдяки таким «іграшковим» розмірам у Словенії все поряд – і міста, і села. Тому цілком реально їздити з міста до сусіднього села по свіжий хліб чи молоко. Часто бурьонки пасуться прямо в місті, і це нікого не дивує.

Ось і наш новий знайомий, словенець Блаж Луїн, купує «молочку» у великому господарстві, яке розташоване поруч із його міським житлом. А якісне м’ясо Блаж і його дружина Даша (до речі, українка), купують у місцевого м’ясника, який бере його в перевірених фермерів. «Це дешевше, ніж у супермаркеті, ще й можна багато про що домовитися – наприклад, про стейк, який дозрівав кілька тижнів», – радіє чоловік.

Ми попросили Блажа докладніше розповісти про життя й роботу в словенському селі, і він погодився, хоч має зовсім не аграрну професію – інженер-електротехнік.

– Мрія кожного словенця – жити в селі! – зізнається він. – Але це не означає, що всі хочуть бути фермерами. Працюючи в місті за своєю спеціальністю, люди просто хочуть жити у власному будинку. Це цілком можливо, якщо гарний транспортний зв’язок. Нашій родині поки що комфортно в місті Постойна, але не виключено, що колись теж переберемося до якогось села. Усе ж таки там свіже повітря, а в нас троє дітей.

Еко займаються великі 

Словенія славиться винами, фруктовими соками, свинячим окостом, сиром, виробами з борошна. Сільські галузі розподілені так, як їм «дозволила» географія цієї країни. Там, де гірський ландшафт, обробляти землю, звісно, складно, тому випасають корів, овець. При цьому, за словами Блажа, мають проблему: не вистачає пастухів. Місцеві не рвуться на цю роботу. Із радістю погоджуються на неї заробітчани з нашого Закарпаття. А чому би й ні? Платять добре й усе по-чесному. У приморських регіонах, що виходять до Адріатичного моря, вирощують виноград і фрукти. У центрі з його вологим кліматом займаються тваринництвом і овочівництвом. Саме там господарюють екофермери. На багатьох підприємствах попутно виробляють дерев’яне устаткування для готелів, магазинів, адже деревообробна галузь – одна з провідних у країні. По-справжньому сільськогосподарськими вважаються північно-східні регіони. Неабияку роль у цьому відіграє м’який теплий клімат. На родючих землях достигає солодкий виноград, соковиті овочі та зернові. На луках вдосталь трави – худоби багато й вона сита. Та й економічна ситуація в цьому регіоні стабільна, чому сприяє сусідство з Австрією. Рівнинний східний регіон, що межує з Угорщиною, повністю відданий під зернові. Там же розташовані й найбільші птахофабрики.

Так склалося, що в Словенії переважають зовсім маленькі фермерські господарства. Іноді – надто дрібні, щоб бути життєздатними на ринку. Лише останніми роками стали з’являтися великі, де працюють чималими командами. Як правило, це виробники екопродукції.

– На відміну від українських аграріїв, які відразу можуть вирощувати зернові, овочі, фрукти, ще й тримати худобу, словенці обирають один, максимум два види діяльності, – говорить Блаж. – Здебільшого всі йдуть стежиною, второваною батьками. Наприклад, мій однокласник разом із родиною займається квашеною капустою (це улюблений продукт усіх словенців. – Авт.). Вони її готують у басейнах. Труть, солять і залишають десь на місяць. Так само в нас готують і редьку. Часто капусту солять цілими головками, щоб узимку можна було робити з неї голубці. Потім пакують усе в пакети та розвозять у великі магазини, бо так надійніше. Купувати щось із рук не прийнято, хіба що застанеш якогось фермера прямо з бідоном у руках і добре попросиш продати.

У ЄС за пазухою

Фермерство не назвеш легким хлібом, але словенським, завдяки підтримці держави й Євросоюзу, безсумнівно, легше, ніж українським. Словенія – єдина країна в Європі, де ніколи не вводився карантин для тварин. Тут настільки високі санітарні норми та ідеальна ветеринарна система, що просто немає потреби в таких діях. Відповідно і продається словенська продукція без додаткової сертифікації. Майже всі фермери, що мають понад 1,5 га землі, гарантовано отримують дотації: 400 євро за гектар, а якщо мова йде про екопродукцію – удвічі більше.

Витрачені на паливо кошти теж компенсуються. Тваринники отримують допомогу на кожну тварину залежно від кількості поголів’я. А виноградарі мають додаткові 25 тис. євро на рік за кожен новий висаджений гектар. Ця програма субсидування покриває витрати на 80% – чому б не розвивати бізнес? Якщо потрібна нова сільгосптехніка, гроші на будівництво готелю чи розвиток сільського туризму – можна отримати до 70% суми від ЄС чи Словенії.

Гостям завжди раді

Сільський туризм – потужна галузь, особливо розвинута в селах біля відомих курортів – озер Блед і Бохінь. Ним займаються саме ті дрібні господарства, яким не під силу конкурувати з великими.

– Ми різко змінили маршрут і не знали, де заночувати, – розповідає турист з Білорусі Андрій Сличко. – Дарма хвилювалися: у селищі Рибчев Лаз майже кожен господар здає номери. Причому ніхто не намагається взяти з клієнта втричі більше в такій ситуації, як наша, коли ніч на носі, а в машині дитина спить. Навпаки, намагалися не розбудити її ще й купу смачної їжі за 30 хвилин приготували. Сервіс – на рівні кращих європейських готелів, а це ж звичайне село!

Багато послуг надаються туристам безкоштовно – випити каву з пиріжком, який щойно з печі, намалювати напам’ять портрет олівцями… Це як дарунок. Як розповідає туристка з Нідерландів на ім’я Донна, їй пощастило жити в номері з видом на водоспад. Цю красу господарі облаштували на своїй ділянці власноруч, причому напоказ її не виставляли та додаткових грошей не брали. Часто на території готелів течуть міні-річки, є безкоштовний прокат квадроциклів або велосипедів. Окрім офіційних агросадиб і класичних готелів, у Словенії приймають гостей майже на кожній фермі. Ніяких особливих умов – просто жити й працювати серед тварин, нарівні з робітниками. Незважаючи на доволі суворі умови праці, знаходиться чимало бажаючих такого відпочинку.

Уклад патріархальний

Словенські села іноді важко відрізнити від містечок. Біленькі охайні будиночки, чисті, добре освітлені вулиці, рівні дороги, кафешки, інтернет. Любов до квітів видно повсюди – лілії, троянди, незабудки, ромашки, флокси ростуть біля будинків, на балконах, біля магазинів і навіть на дахах. Якщо біля хати немає розкішного квітника, значить, господиня або серйозно захворіла, або її тут узагалі немає. Їжа надзвичайно смачна та ситна. Чого тільки вартий легендарний суп чевапчичі з яловичих ковбасок чи ароматний хліб прямо з печі! Оригінальних супів у кожному кафе не менше тридцяти, місцеві ладні смакувати рідким гарячим хоч тричі на день. Випічку роблять на кожному кроці, інколи здається, що вулиці наскрізь просочилися її запахом. Майже весь вільний час словенці проводять у родинному колі. Дуже поважають чужий простір – ніколи не нав’язуються та не лізуть «у душу». Але при цьому товариські, заводять друзів на все життя, обожнюють усілякі масові заходи на кшталт фестивалів. Цікава деталь: словенці – і містяни, і селяни – дуже рано лягають спати, після 22.00 життя буквально завмирає. Зате зранку незрозуміло, хто раніше прокинувся – півні чи їхні хазяї. Втручатися в особистий простір настільки не прийнято, що при зустрічі словенці ніколи не цілуються та не обіймаються, задовольняючись легким рукостисканням.

 

Наталія ФЕДОРОВА

14.06.2017

 

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.