Дачний ковчег

Наталія Новікова

Селяни до дачників ставляться поблажливо, мовляв, розважилися – і поїхали собі. Зовсім з іншого тіста Новікови, які цілорічно ведуть господарство в садовому товаристві на Київщині

– Ми живемо в садовому товаристві «Забір’я», – розповідає Наталія Новікова. – Це звичайний дачний сектор між двома селами Києво-Святошинського району – Забір’ям і Жорнівкою. Людей тут мало, узимку взагалі майже нікого. А ми з чоловіком і дітьми тут постійно, адже для нас це не забаганка, а спосіб життя. Раніше мешкали з батьками в Ірпені, потім дуже захотілося мати окрему господарку, так і опинилися на дачі. Анітрохи не шкодуємо. Після міської комірки це справжні хороми!

На відміну від сусідів, родина активно займається тваринництвом. На дванадцяти сотках примудрилася розвести аж 87 голів живності: кози, кролі, кури, ослиця, порося, страуси, павлин, фазани, цесарки…

– Ще лиса кішка Луна та чотири собаки – не забудьте! – усміхається власниця. – Так склалося, що майже всі тварини з’явилися в нас випадково. Ми ніколи не планували розводити кіз, а зараз маємо ціле стадо. Ослицю Муху викупили з військової частини: вона там «працювала» в ресторані, а потім, коли заклад закрився, стала нікому не потрібна. Ось нещодавно до нашої компанії додалася ще Фроська – вона дворняжка, але дуже ласкава. Я їхала лісом і побачила, як хтось жбурнув собаку з вікна автівки та поїхав геть. Хіба можна було її там залишити? Чорний кіт Кент узагалі з нальотом містики: я дуже хворіла і побачила уві сні кота з жовтими очима. Скоро мені запропонували саме такого через його нечистопородність.

Кричить від радості

Брати наші менші любов до них точно відчувають. Якщо Наталія деякий час відсутня, то її повернення оголошується таким гавканням й ревінням, що чутно за кілометр. Реве, звісно, ослиця Муха. Голосно, від щирої радості. Адже їй є що з чим порівняти.

– Віслюки взагалі доволі шумні тварини, а наша ще й дуже прив’язана до людей, – пояснює жінка. – Чи то боїться, що її покинуть, чи ще що… Але коли ми в полі зору – все тихо. Як тільки кудись підемо, то при зустрічі вмикається справжня сирена! Підозрюю, що сусідам це не дуже подобається, але нічого зробити не можу. Муха нам дуже потрібна: психолог прописав семирічній доньці іпотерапію. Та, оскільки на дачах коней заводити не дозволяється, ми купили віслюка.

Тепер Муха й дівчинка Ангеліна – не розлий вода: тільки-но мала прибігає зі школи, як відразу лізе в сідло. Вухаста компаньйонка не проти, їй, п’ятирічці, теж подобається таке «спілкування». Тим паче, що іншої фізичної роботи в тварини немає. Коли кіз ведуть на випас, дівча завжди їде верхи попереду, мов пастух. Тварин вона обожнює, як мама, до нестями. Інколи це палка любов навіть призводить до курйозних випадків.

– Мало того, що завжди відтягаю її від чужих собак, щоб не гладила, так тепер ще й курей доведеться стерегти, – зітхає мама. – Якось дзвонять нам зі школи, кажуть, що дитина зникла. Куди? А вона, безсовісна, пішла до чужого двору, випустила всю птицю, нагодувала її ще й город посапала! При цьому злющий собака був на довгому ланцюжку й міг легко її дістати. На щастя, не став. Коли бабуся-власниця повернулася, наша шкода їй похвалилася, мовляв, дивись, скільки я всього зробила – можеш відпочивати. Кажуть, та жіночка ще три дні збирала своїх курей по всіх дачах.

Від 200 грамів до двох літрів

Утримувати кіз Новікови спочатку не збиралися через малу територію. Але потім любов до тварин перемогла, тим паче, що дідусь нашої героїні був дояром на фермі й навчив онуку доїти. Першою на дачу прибула крихітна Мілка.

– Ми купили її в пориві ніжності. Потім зрозуміли, що молока від козеня дочекаємось нескоро, – говорить Наталя. – А мені воно потрібне було прямо зараз, щоб підтримати власне здоров’я. Ось і взяли дорослу козу Раду, яка була нікому не потрібна. Спочатку вона давала лишень 200 грамів молока, а через тиждень вже два літри! Смачнючого, із ароматом пломбіру. Вона й досі моя улюблениця, якщо колись доведеться відмовитись від кіз, то ця буде до останнього.

Коза – не корова, а міні-піг – не свиня…

Через мекання чутне настирливе… хрюкання. Ручний міні-піг Фунтик усе життя провів із козами, тож почувається цілком своїм. Спочатку взагалі розкошував у будинку з господарями, ходив на лоточок, як кішка, а потім через «дорослий» запах був переведений до сараю. Тепер виконує почесну роль аніматора для козенят.

– Оскільки свині на дачах заборонені законодавством, взяли карликову хрюшу, – говорить Наталія. – А що робити, коли душа просить? Фунтику півроку, а важить він лише 10 кг. Через цю мініатюрність досі без нареченої: навіть найменші вислюбрюхі свинки в 1-2 тижні мають таку саму вагу, як він. Таких крихіток зірки Голлівуду водять на повідках, як собачок. Вдома ми кличемо Фунтика масажистом: він дуже кумедно водить п’ятачком по тілу, ніби масажує.

Когось беруть завидки?

Не так давно справжніми прикрасами двору були страуси Гоша та Кеша. На жаль, торік їх хтось отруїв.

– Це була моя давня мрія – мати власного страуса. Але вони завжди були дуже дорогими, поблизу ними ніхто не займався. І тут раптом така вдача: двох останніх пташенят віддавали за безцінь! Звісно, забрала обох. Такі смішні були, крокували по спеціально зробленій біговій доріжці через всю ділянку. Зовсім не лякалися людей! Мабуть, це їх і згубило. Ветеринар сказав, що це типове отруєння. Не знаю, кому заважали нещасні птахи. Хоча й нам особисто погрожували не раз. Навіть ціла комісія приходила дивитися, як живуть кози та інші тварини. Жодних порушень не знайшли, пішли ні з чим. Більшість сусідів ставиться до нашого господарства з цікавістю, приводять дітей подивитися на екзотичних тварин, але ж є й такі, хто дотримується іншої думки.

Не вбий!

Незважаючи на типове сільське життя-буття Новікових, є одна принципова відмінність: тут нікого не вбивають заради їжі. Принципово. Кролів – і тих віддають живцем за умови, що ті підуть на плем’я, а не м’ясо чи хутро.

– Можливо, колись я ставитимуся до побутового вбивства інакше, але зараз… Ну як це? Прийняти пологи, пестити козеня, цілувати його в носик – а потім вдарити по голові та зварити суп? – розмірковує жінка. – Вибачте, це не до мене. Тому й панькаюся з ними, як із дітьми. Цьогоріч народилося дев’ять козенят: шістьох уже прилаштувала, залишилося три. Шукаю нових господарів через інтернет, ось на днях за козликом має приїхати жінка аж з Одеської області. Кури, мабуть, теж доживуть до глибокої старості. Так і живемо: яйця – свої, курятина – магазинна. А ось всі молочні продукти готую власноруч, бо промислові мої діти тепер не їдять: відчули, що таке справжня якість. Робимо сири, вершкове масло, морозиво. Інколи, коли є трошки вільного часу, люблю створювати екзотичні “букетики” з сала та овочів. Зовні виглядає, як справжні квіти, а насправді це закуска!

Колись родина тримала ще й нутрій. Усі до сьогодні згадують, як один хитрий звірок утік із клітки та протягом двох тижнів вміло обводив господарів навколо пальцю. Як бігає по ділянці – всі бачать, а впіймати ніяк. Поки не поїв всю садову суницю, не заспокоївся. А впіймався «на гарячому» – коли до винограду перейшов. Дивовижно, але за такої кількості турбот Наталія встигає ще й на роботу ходити. За освітою вона адвокат, ще більше віддаляє її від типового образу селянки. О п’ятій біжить усіх доїти-годувати, потім – до офісу, далі знову прожогом додому, аби встигнути забрати дітей зі школи. І так щодня.

Левову частку роботи бере на себе чоловік Олег, який працює тренером із кікбоксингу. На канікулах головним маминим помічником стає син Ігор, який вже добре знається на господарських турботах. Є в родини й мрія: заснувати козину міні-ферму, хоча б голів на 30, і відкрити сироварний цех.

Рецепти від Наталії Новікової:

Бастурма

Робиться з козиних ніг. Їх миють і засипають сіллю – так, щоб м’яса взагалі не було видно. Ставлять на тиждень у темне прохолодне місце. Періодично контролюють, щоб солі постійно було доволі. Сік, що поступово стікає з м’яса, зливають. На сьомий день ноги виймають, добряче миють і обсушують. Далі натирають майбутню бастурму сумішшю спецій (як кажуть, від душі) і, замотавши в марлю, підвішують на постійному протязі. Сушіння триває місяць. Далі в’ялене м’ясо розрізується на тоненькі шматочки та подається до столу.

Морозиво

300 г коров’ячого або козиного молока закип’ятіть. Збийте чотири жовтки з цукром (150 г) та ваніліном і додайте охолоджене молоко. Поставте на маленький вогонь і, постійно помішуючи, чекайте, поки маса загусне, але до кипіння не доводьте, а потім відразу поставте в миску з льодяною водою. Далі візьміть домашні вершки (десь грамів 400) і збийте їх із невеликою кількістю цукру (за смаком). Перемішайте вершкову масу з тією, що приготували раніше. Поставте до морозилки та тричі, через кожні півгодини, перемішуйте міксером. За вісім годин вийде дуже смачне морозиво. До нього можна додавати перетерті фрукти, свіжі ягоди.

 

Наталія ФЕДОРОВА

14.06.2017

 

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.