Сири від Блонського

Добре, коли людина і тварина - на одній хвилі!

Саме так у народі називають гастрономічну продукцію Олександра. І на думку господаря, таке сарафанне радіо краще за будь-яку рекламу

Олександр і Марина Блонські до 2014 року жили в Луганську. Він працював шеф-кухарем, вона – менеджером. Коли почали бомбардувати місто, подружжю довелося терміново покинути рідний дім, бо Марина була при надії. Стали шукати спокійне місце, де могла би прийти в цей світ їхня дитина.

– Чому переїхали саме до Миргорода? – запитую Олександра.

– Спочатку ми зупинилися в батьків Марини, котрі живуть у селі на півночі Луганської області. А потім поїхали на оглядини на батьківщину моїх родичів – на Полтавщину. Дім у селі Вовнянка, що за 15 кілометрів від Миргорода, нам дуже сподобався, та й за ціною підійшов.

– Удома ви працювали шеф-кухарем, допомагали з відкриттям різноманітних гастрономічних закладів. Що спонукало зайнятися фермерством? Закортіло чогось новенького?

- Так і є. Шеф-кухар – творча професія. До того ж я люблю експериментувати, завжди готовий навчатися. В одному з ресторанів, де я обіймав посаду бренд-шефа мережі, завжди вводив до меню сири власного приготування. І вони користувалися популярністю. Тому, коли гроші, які ми взяли із собою, почали швидко спливати, переді мною постало питання: як жити далі? Було це ще на Луганщині. Тоді й згадав про сироваріння. Домовився з місцевими господинями про молоко. Тесть зробив буржуйку. Позичили велику каструлю на 500 літрів і почали виготовляти бринзу. Стояв на ринку, торгував, але особливо великих продажів не було. Тільки коли переїхали в Миргородський район, завели власне господарство, трішки обжилися, накопичили твердих сирів різної витримки, почалися й продажі. Зараз варимо сири в ємності на 300 літрів, під неї зробили на замовлення грубку на дровах. Один із видів коптимо на фруктовій тирсі. Для збереження м’яких і невитриманих сирів придбали холодильники. А ось для визрівання твердих та екстратвердих такий режим не підходить. Їм потрібний окремий сирний льох. Завдяки гранту для переселенців ми почали його будівництво. До того ж тепер у нас є міні-лабораторія, яка тестує молоко на кілька показників і контролює якість сировини. Щодо господарства, то завели 15 кізок і 18 козеняток. Наша доня дуже любить із ними гратися. Нещодавно в нас з’явився бичок Боря, плануються поросята. Дружина мене дуже підтримує. Окрім того, що порається по господарству, обробляє замовлення, формує відправки.

– Як відбувається процес реалізації?

– Від ринкових відносин ми перейшли до мережі фейсбук. Буває, що на вихідних приїжджають сім’ї з дітьми подивитися на кізок. Ми гостям завжди раді, із задоволенням їх зустрічаємо. Безумовно, цього року будуть і нові види сирів, наприклад, із кропивою, але й залишаться улюбленці – «Шабішу» і «Пекодон». У травні буде готова нова партія сирів, і черга поціновувачів уже збирається.

– Вам подобається те, чим ви займаєтеся?

- Мені подобається готувати, варити сири, проте я не фермер. У душі я – кухар. Просто обставини зараз так склалися.

– Як вам вдається залишатися оптимістом?

– Вихід із зони комфорту відкриває перед нами нові можливості. Головне робити те, що приносить тобі максимально можливе моральне задоволення, а за правильних розрахунків – дохід. Важливо перебороти труднощі й працювати якомога більше над здійсненням бажаного. – А ви самі любите сир? – Обожнюю! У принципі ті сири, що виробляє наша родина, і є улюбленими. Але мої фаворити – ті, що витримані, з пліснявою, гостринкою, а якщо ще й під чорну каву… М-м-м!.. Смакота!

Марина ТЕРЕЩЕНКО

16.05.2017

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.