Скільки дворів – стільки одноосібників

Кожна родина дбає про себе самотужки

У Борбині Млинівського району Рівненської області селяни не стали кооперуватися чи здавати паї в оренду. Там кожен господар покладається виключно на себе

Борбин, де мешкає майже тисяча чоловік, – одне з небагатьох українських сіл, де кожен господар – одноосібник. Хтось має з того чималий зиск, хтось – ледве покриває витрати. Але ніякої іншої форми господарювання, як виявилося, ніхто із селян не уявляє. При цьому індивідуалістами, в яких «моя хата з краю», їх не назвеш: село вважається доволі дружним. За необхідності люди приходять один одному на допомогу, збираються на толоку. А те, що обробляють кожен свій шмат землі самостійно, вочевидь, місцева традиція. Колгосп на борбинських землях створювався 1949 року. Терміни завершення колективізації, означені для району, спливали, а в Борбині та сусідніх із ним Пісникові й Богушівці справа ніяк не могла зрушитися з місця. Партійне начальство зібрало всіх у школі, довго агітувало писати заяви до колгоспу, а коли терпець урвався, вдалося й до погроз зброєю. Тепер, коли ніхто нікого ні до чого не примушував, селяни зробили по своєму.

– Мій дід, мій батько завжди казали, що на землі сильно не розживешся, але якщо їй віддаватися серцем і душею, то без хліба і до хліба ніколи не залишишся, – каже голова Уїздецької сільської ради, уродженець і житель Борбина Анатолій Троцюк. – У цьому переконався і я на власному досвіді, бо як-не-як на чиновницьку зарплатню такої сім’ї, як у мене (дев’ятеро дітей. – Авт.), не утримаєш. Отож, гуртом обробляємо 12 пайових гектарів, маємо в господарстві корову, три бики, двадцять свиней.

Прокидається пан Анатолій рано-вранці, до восьмої години порається по господарству, а далі естафету передає сім’ї, бо сам іде у справах громади. Петро Устимчук, котрий живе на окраїні села, утримує три корови і має у своєму обробітку 6 гектарів. Торік щодня здавав по сто і більше літрів молока. І все було би гаразд, якби заготівельники заплатити так, як обіцяли, – по 5 гривень за літр. Проте при розрахунку ціна виявилася набагато меншою.

– І це за молоко, яке за жирністю та смаком – як золото! – не може пробачити образи господар. – Отак і дурять нас, селян. У цьому році молока ще не здавав, бо за такими цінами все одно, що віддати задарма. У нас у родині воно, звичайно, не пропаде, є кому пити, адже з дружиною Тетяною виховуємо 12 дітей. Втім, хочеться і гроша якогось заробити.

Трохи зиску дає пану Петру садівництво. Особливо він любить щеплювати дерева, вирощувати нові сорти. Сім років їздив на будівництво до Німеччини і навчився там не тільки будівельній справі, але й картопляній. Привозив звідти елітне насіння картоплі, розводив, мав непоганий урожай. Власними руками зібрав два трактори, змайстрував різні причепи для обробітку.

– Картопля, мабуть, основна сільгоспкультура, на якій тримається наш Борбин, – каже Наталія Луцюк, чиє господарство вимірюється 10 га, двома корівками, чотирма бичками та трьома з половиною десятками свиней.

Ставку її сім’я, де виховують 5 дітей, робить на картоплю і пшеницю. Разом із тим жінка зауважує, що прибуток від картоплі, як і молока, залежить від заготівельників. Торік бульби закуповували по 2 гривні за кіло. Тому господарі не спішили здавати – годували свиней.

– Цього року, сподіваюся, обробити наші 10 га буде легше, бо придбали трактор МТЗ, – радіє господиня. – Порівняно з кіньми це небо і земля. Старший син Максим уже опанував техніку. На зиму переорав увесь наявний лан, восени посіяли 4 га пшениці. А як піде Максим десь навчатися, навіть не уявляю, як ми справлятимемося. Та, якщо чесно, бажаю, аби діти вибрали собі не селянські професії. Бо дуже тяжко дається нам цей хліб. У селі практично в кожного господаря є якась техніка для обробітку землі. Так, лише за останніх півроку в населеному пункті з’явився десяток тракторів. Має село й понад 20 зернових комбайнів. Біля крайньої хати в Борбині бачу чималий гурт людей. З’ясовується, це на обійсті Василя та Ольги Рабійчуків перебирають картоплю, збережену в кагатах.

– Торік засадили картоплею п’ять гектарів, – розповідає Ольга Григорівна, – зібрали доволі хороший урожай. Сорт Санта вродив до 400 ц/га. Але водночас стикнулися з проблемою низької закупівельної ціни. А якщо не продавати восени, то треба картоплю зберігати до весни, коли вона стає дорожчою. Тут уже потрібні спеціальні сховища, бо ось такі, земляні, як у нас, під час нинішньої зими не дуже добре себе виправдали. Надто багато відходів. Та як би там не було важко й малоприбутково, борбинці й надалі хочуть зберегти свій статус одноосібника. Бо є віра у власні сили та великі родини, змалку виховані на любові до землі.

Євген ЦИМБАЛЮК

12.05.2017

 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.