Баран-терорист

Малюнок Миколи Капусти

У селі, де я виріс, наше хазяйство мало п’ятьох овечок, без яких вижити було неможливо. Та й вовна потрібна для шарфиків, рукавичок, шкарпеток, які на нас миттєво, як-то кажуть, горіли. Теплого хліву не було, тож вівці зимували в сараї, а ягнят у холоди доводилося брати до хати. Нам, дітлахам, це було в радість, ягнятка вільно бігали по хаті, ми з ними бавилися, від чого вони швидко привчилися буцатися лобами. Коли вони ще були крихітними, то це забавляло, а як підросли, то могли дитину дуже забити, тож треба було їх остерігатися. Один такий баранчик мав особливість, розігнавшись, дати копняка. Якщо хтось стояв до нього обличчям чи боком, він не звертав уваги, та варто було повернутися до нього спиною, як він одразу розбігався і бив нижче спини. Ми знали цю його звичку, і не підставлялися.

Та якось у літній полудень завітав до нас податковий агент, який ходив дворами й вибивав недоїмки. Податківцем був нікчемний крикливий мужичок із сусіднього села, із тих, що колись першими бігли розкуркулювати і грабувати заможних односельців. Коли він зайшов у двір, наш баранчик непомітно лежав у затінку під тином. Агент погрожував усілякими карами, аж до в’язниці, якщо мати не здасть державі належну кількість яєць, олії, ще там чогось. Мати зі сльозами на очах казала, що брати в нас немає чого, окрім хіба що діточок, яких було четверо. А дядько погрожував забрати й овець, і порося. Під час цієї розмови він повернувся спиною до баранця і той жваво, як тараном, садонув його під зад так, що агент розтягнувся посеред двору на животі. Ой що тут почалося! Податківець зарепетував благим матом: «Це замах! Терор проти радянської влади! Я представник держави! У міліцію заявлю! Засаджу!»

Мати стояла бліда, бо ми могли лишитися не тільки худоби, а й зостатися без матері. Їй насилу вдалося заспокоїти дядька і пояснити йому, що в молодого баранця така вдача. Та щоб нарешті задобрити агента, дістала заховану на всяк випадок пляшку вишневої наливки. Випивши, агент подобрішав і захотів переконатися, що тварина і справді так реагує на тих, хто повернутий до неї спиною. Довелося мені кілька разів підставляти під удари барана свою спину. Дядько сміявся до сліз, дивлячись, як баран спритно збивав мене лобом. Але йдучи, він таки суворо попередив:

– А ти, Параско, баранчика то каструй, а то доведеться забрати його… за призначенням!

Мефодій МАРТИНОВ

Малюнок Миколи КАПУСТИ

11.05.2017

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.