Відкриття ринку землі – одна з вимог МВФ

Олександр Каліберда

Коли ми отримаємо той черговий транш у мільярд доларів – ще питання, та вже кілька місяців суспільство здригається від вимог, які висунув Міжнародний валютний фонд.

А вимагає світова фінустанова чимало: ввести новий пенсійний податок, скасувати оплату комуналки в розстрочку, переглядати ціну на газ для населення в бік підвищення, не піднімати мінімальну зарплату впродовж трьох років, підвищити пенсійний вік. Та, мабуть, найхвилюючою вимогою є відкриття ринку землі сільгосппризначення. Думки щодо цього (як і рік, і десять, і двадцять тому) діаметрально протилежні. Одні наполягають на негайному відкритті, мовляв, продаж сільськогосподарських земель стане позитивним сигналом для бізнесу та інвесторів. Інші наводять купу аргументів на користь відстрочення ринку. Є й такі, хто вважає, що землею, національним надбанням України, не можна торгувати ні в якому разі.

Про те, яка думка наразі має більше право на існування, ми говорили з керівником напряму аграрної політики Проекту USAID «Агросільрозвиток» Олександром Калібердою.

– Дійсно, питання земельної реформи не сходить із вуст українців, – погоджується Олександр Васильович. – Як на мене, воно за будь-яких обставин активно обговорюватиметься в найближчі три роки. Перш за все, селяни повинні усвідомити, що вони є власниками справжнього багатства. Але, на жаль, великого щастя з того вони не мають. Тобто їхні права несправедливо обмежені – як низькими ставками оренди, так і неможливістю продати своє майно. Хочу зауважити, що зараз ми говоримо виключно про 27 млн га, які є під колишніми паями.

– А які кроки потрібно зробити, щоб збільшити прибуток від паю?

– Селяни мають об’єднуватися й вимагати від орендарів підвищення орендної плати. Звісно, ніхто з вами не розмовлятиме про ваш клаптик землі посеред поля, та якщо такі самі, як ви, власники гуртом вимагатимуть адекватної компенсації за використання чималого поля, це спрацює.

– Ви ж розумієте, що це не так просто зробити…

– Так, звісно. За дослідженнями професійних соціологів, середній вік власника землі сільськогосподарського призначення – 60 років і більше. Досвід у пенсіонерів великий, але специфічний. Більшу частину життя вони прожили в селі, працювали в колгоспах. Їм складно перебудувати свою свідомість. Усе, що вони можуть отримати з власних паїв, це невисока рента від орендарів. Невелика, бо немає альтернативи: або тяжко працюєш самостійно, або здаєш пай в оренду. Продати можливості немає, знайти кращого орендаря вкрай важко.

– А орендар в Україні готовий платити більше?

– Так! Я наведу вам приклад: Держгеокадастр кілька днів тому розмістив оголошення про передачу в оренду 270 гектарів землі в Хмельницькій області. Початкова ціна складає 8% від нормативно-грошової оцінки. І я впевнений, що орендар знайдеться. Тому зараз є у власників можливість здавати ділянка не за 3% і 5%, а 8%. Орендарі готові платити більше, бо земля приносить їм прибуток. Тому, наголошую ще раз, потрібно об’єднуватися з односельцями, родичами, жителями сусідніх сіл і вимагати гідної плати.

– Давайте повернемося до мораторію…

– Зняття мораторію – це дозвіл продати свою ділянку, а не обов’язок продати. Це лише можливість розпорядитися своєю землею по-іншому. Для когось зараз це життєва необхідність – хтось переїжджає та хоче взяти ці кошти із собою, комусь потрібна певна сума на лікування або щоб вивчити дитину. У житті всяке буває. І я вважаю несправедливим той факт, що люди, отримавши у власність майно, не можуть розпорядитися ним. Проте й поспішати з продажем, коли мораторій скасують, не слід. Світовий досвід говорить, що після відкриття ринку землі її вартість починає поступово зростати. Окрім того, потрібно зазначити, що в Україні при розпаюванні земель було зроблено багато помилок у координатах окремих ділянок. А інколи весь масив може мати неточності. А при таких порушеннях продати землю швидко буде неможливо. При цьому немає механізму, за яким би ці помилки в кадастрі були легко усунені. Тож існує ймовірність, що ринок відкриють, але він не запрацює, як треба. Якби я був власником землі, я б почекав принаймні 3-5 років, поки ринок стабілізується, запрацюють певні важелі, які забезпечать мені чесну угоду та добру ціну.

– Де гарантія того, що в нас не куплять землю іноземці й не зроблять нас рабами на землі?

– Нещодавно чинний міністр агрополітики говорив про те, що, коли ринок запрацює, купити землю зможе лише фізична особа, яка має українське громадянство. З одного боку – це добре, земля все ж таки буде у власності вітчизняних сільгоспвиробників. Проте існує й інший бік. Так, приватне підприємство має юридичний статус, а купити землю, за словами міністра, зможе лише фізична особа… Тож що робити в такому випадку юридичній особі? Можливо, на перехідному етапі це непогане рішення, але потім із цим потрібно буде щось робити. З іншого боку, чим краща ситуація, коли деякі орендарі обробляють десятки тисяч гектарів, а прибутки тримають десь в інших країнах? Нічим не краще. А це один із наслідків мораторію на продаж землі. А от відкритий ринок дасть змогу залишати кошти в країні, піднімаючи тим самим економіку.

– Існує думка, що краще було б, якби земля належала державі. Що ви думаєте із цього приводу?

– З усією повагою до держави маю констатувати: вона є найгіршим власником. Подивіться на ті ділянки, які є в її власності. Ними нормально розпоряджаються? Звісно, держава могла би сказати: ось найнижча ціна, за якою я скуповуватиму ділянки, якщо не буде покупців, готових запропонувати вищу ціну. Це теж був би певний захисний важіль. Але я переконаний, що нашій державі не потрібно нарощувати свій земельний банк. Та й очікувати, що вона зможе викупити 27 млн гектарів українських чорноземів, які 20 років поспіль передавала в приватну власність, безпідставно. До того ж якщо власником буде держава, то від її особи говоритиме чиновник. А чи будуть інтереси чиновника збігатися з інтересами селян?

– І наостанок, яка мета у відкритті земельного ринку?

– Економічне зростання, добробут людей. Але потрібно визначитися, як ми досягатимемо цього? Що ми хочемо бачити: заможного фермера в заможному селі чи виробника зернових культур на експорт в особі агрохолдингу? На мою думку, саме від цього залежитиме, який механізм буде запущений при відкритті ринку землі.

А як у них?

У Канаді 89% земель у державній власності. Із них 41% володіє власне Канада як держава, а 48% – місцеві громади. Окрім того, законодавство Канади базується на британському, а значить, практично всі власники землі, згідно з ним, є лише «орендарями» державних земель. Домогтися повної власності на землю теоретично можна, але для цього треба перед державою мати особливі заслуги.

У Болгарії земельна реформа почалася на початку 1990 років. Тоді право власності на землю отримали всі, хто міг довести, що був її власником до 1946 року. Там, де це було можливо, колишнім землевласникам поверталася вся земля. Таким чином, зараз у приватній власності сконцентровано 98% обсягів фермерських земель. Для нових власників запроваджувався мораторій на продаж терміном на три роки, після чого дію мораторію було скасовано. Зараз існує лише часткове обмеження щодо участі іноземного капіталу в аграрному землеволодінні. Придбати землю для рільництва можуть громадяни Болгарії, юридична чи фізична особа, яка перебуває на території країни більше п’яти років, компанія з країни, з якою Болгарія уклала міжнародну угоду, а також громадяни ЄС.

У Польщі реформа стартувала тоді ж, коли і в Болгарії. Лише з тією різницею, що в Польщі ніколи не зникали дрібні фермерські господарства. Колективізація в країні після її приєднання до соціалістичного табору була здебільшого провалена. Майже 75% орних земель продовжували залишатися в приватній власності навіть за комуністичного правління. Ціни на землю держава не регулює. Максимальна площа ділянки у власності фізособи – 500 га. Податок на продаж землі коливається в діапазоні 2-5% і стягується з покупця. Податок на землеволодіння відсутній. Часткові обмеження щодо участі іноземного капіталу в купівлі аграрних земель існують, але з 1 травня 2016 року вони були цілковито скасовані.

 

Марина ТЕРЕЩЕНКО

14.04.2017