Будьте трохи ризиковими!

Катання в селі на сигвеї?.. А чому б і ні?..

Зазвичай більшість селян – це виробники традиційної рослинницької і тваринницької продукції. Проте на селі є й інші можливості для отримання прибутку

Стрільба гарбузами та кукурудзою. Цю ідею привезла з Америки моя молода колега. Під час наукового стажування в аграрному університеті США вона відвідала чимало фермерських господарств, але особливо їй запам’яталося одне, розміщене в кукурудзяному поясі країни, неподалік від автобану. Рекламний щит запрошував відвідати лабіринти на кукурудзяному полі. Їх було кілька, різної складності. Крім того, на сусідньому полі було стрільбище, де охочі могли позмагатися, стріляючи з катапульт гарбузами в копиці сіна. А ще можна було стріляти з дерев’яних рушниць кукурудзяними качанами в мішень. Скажіть, який дідусь або батько відмовить своїм онукам чи дітям перевірити свої сили в таких змаганнях? Та й це ще не все! Далі бажаючих запрошували на плантацію малини, де можна зібрати органічну продукцію і тут же придбати її за досить низькими цінами. На виході з території ферми була розташована невеличка крамниця, де продавали органічні овочі й фрукти, які вирощував фермер.

Готель у корівнику. Того літа ми відпочивали у Франції на узбережжі Атлантичного океану. Номери в готелі замовили інтернетом за програмою зеленого туризму. Коли приїхали на місце, я побачив старовинну французьку ферму. Вона мені дуже нагадала давні селянські подвір’я на моєму рідному Поліссі на Житомирщині, де будували такі ж довгі приміщення, в яких жили селяни, далі були сіни, комора, корівник, телятник, стайня, свинарник під одним дахом. Фермер, до якого ми потрапили, нещодавно вийшов на пенсію. Свої землі він передав в оренду сусідському фермеру, а сам із дітьми, узявши кредит, замовив реконструкцію приміщення ферми під майбутній готель. Архітектор максимально зберіг старовинний стиль будови: під стелею були залишені масивні дубові балки, вряди-годи зі стін виступала кам’яна кладка. У готелі було 9 номерів. Наш однокімнатний, як нам сказали, розміщувався в колишньому корівнику. Були й двокімнатні номери. У кожному з них була кухня-їдальня з повним набором посуду для приготування і споживання їжі, душ і туалет. Про те, що тут раніше був корівник, нагадувало багато фотографій: фермера, його родини, корів-рекордсменок, різних технологічних процесів тощо.

Віслюкова хата. Із цим видом бізнесу ми познайомилися теж у Франції. Коли під’їжджали до селища, то обабіч дороги онуки побачили типову фермерську садибу і великий щит із запрошенням відвідати «Віслюкову хату». Звісно, заїхали. Тут нам показали невеличкий фільм про життя цих тварин: утримання, харчування. Окремі сцени – віслюк на прийомі в стоматолога, народження потомства ослицею. На подвір’ї онуків не можна було відірвати від невеличких загонів, де в одному були курка з курчатами, в інших – гуска з гусенятами, качка з каченятами, індичка з індичатами. На столиках стояли склянки із зерном, яке можна було придбати, щоб погодувати птицю. Далі розміщувалася віслюкова стайня. Бажаючі могли осідлати віслюків і здійснити прогулянку територією ферми. На цьому екскурсія не закінчувалася, бо найцікавіше було попереду. Оскільки землі фермера на березі океану, вони засолені й не дуже придатні для виробництва сільськогосподарської продукції. Головною його галуззю є виробництво морської солі. Для цього напровесні роблять невеличкі канали, якими під час припливу тече океанська вода і надходить у чеки. Дамба перекриває ці канали, за літо вода випаровується, і фермер, за старовинною технологією, дубовими лопатами збирає морську сіль, очищає її, сортує і запаковує. Традиційно біля виходу є невеликий магазин, де можна придбати морську сіль у різній розфасовці. Вона користується великою популярністю у Франції. Пропонують також мило, виготовлене з молока ослиць, і багато інших виробів народних промислів цієї місцевості.

П’ять гектарів півоній. Ще одна ферма знаходиться за 80 км на схід від Парижа. Ця місцевість нагадує наш Лісостеп. Тут вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу, цукровий буряк, ріпак, сою, але практично немає тваринництва, яке сконцентроване в спеціалізованих зонах, де для нього кращі умови. Фермер показав своє господарство. Мене, як такого, що майже все своє життя пропрацював в умовах планової централізованої системи управління економікою, зацікавило квотування в ЄС виробництва і реалізації основних видів продукції, яку виробляє фермер. Відчувши інтерес до цієї теми, він повіз мене на віддалене поле, де я вчергове переконався у винахідливості й оптимізмі селян. На 25-гектарному полі він вирощував дві культури, що не квотуються: 5 гектарів півоній, які оптом скуповують торгівці квітами з Парижа, і 20 гектарів ендивію, зовсім не відомої для мене культури. Ендивій – дворічна рослина. Фермер вирощує коренеплоди, подібні до моркви, але білого кольору, і продає їх іншому фермеру, який у напівпідвальному приміщенні, практично без доступу сонячних променів, вирощує вже готовий продукт – як качанчики невеличкої капусти для салатів. Потім ми неодноразово куштували цей продукт, і він нам сподобався.

Хліб-ексклюзив і радянський танк. Кілька років тому ми разом із Миколою Фурсенком, головою сільської ради села Фурси на Білоцерківщині, у складі української делегації відвідали одну з польських гмін неподалік Кракова. Детально ознайомилися з децентралізацією управління, джерелами доходів гмін, витратами, соціальною інфраструктурою сіл тощо. Показали нам також кілька сільськогосподарських і промислових підприємств. Особливо сподобалося господарство пана Войцеха Старостки. Цей пан багато років працював пекарем, а потім, узявши кредит, побудував власну пекарню, де виготовляє хліб кількох видів за старовинними рецептами виключно на дровах, який користується підвищеним попитом. Зерно він вирощує на своїй та орендованій землі, переробляє його на власному млині. У сусідньому містечку відкрив піцерію, а для використання відходів усіх цих виробництв побудував свиноферму. Сам господар працює в пекарні, старший син займається рослинництвом і млином, менший – свинарством, донька працює в піцерії.

Експеримент. Додому ми поверталися трасою Краків – Київ, і я запропонував своїм супутникам провести такий експеримент: протягом 30 хвилин вони мали дивитися у вікна автобуса ліворуч і праворуч і сповіщати мені про рекламу аграрного бізнесу, яку бачать біля дороги, або безпосередньо про яблуневі й грушеві сади, насадження ялинок, які зазвичай збувають перед Різдвом, тощо. Я списав 8 сторінок, а коли все систематизував, вийшло наступне: ми стикнулися з 16 аграрними підприємствами, 17 готелями й закладами харчування, 31 магазином, 28 підприємствами надання послуг автомобілістам, 12 підприємствами з будівельних та інших послуг. Особливо нас вразило одне фермерське господарство, де ми зупинилися, придбали квитки і відвідали екскурсію. На території селянської садиби стояв радянський танк Т-34, гелікоптер, літак, артилерійська установка та інша військова техніка. Цю техніку фермер прикупив у наших генералів, які виводили війська після ліквідації Варшавського договору. Який дідусь чи батько, знову ж таки, відмовить своїм онукам і дітям у задоволенні залізти в бойові машини, літак, танк, покрутити штурвали і тому подібне? Минувши кордон, у Львівській, а потім і Київській областях ми продовжили 30-хвилинний експеримент. Для обох областей мені вистачило однієї сторінки, щоб записати дані про кілька автомобільних заправок, традиційний шиномонтаж, кафе і про селян, які поруч із дорогою торгують своєю нехитрою плодоовочевою продукцією. Прикро!

Духмяний бізнес для жінки фермера. Нещодавно я відвідав садибу мого студента-дипломника, економіста-аграрника в селі неподалік Києва. Він працює в місті, а дружина під час декретної відпустки захопилася вирощуванням розсади пряних і лікарських рослин (тархун, іссоп, лаванда, м’ята, базилік, розмарин). За допомогою інтернету вона вивчає досвід інших і рекламує свою продукцію. Невеличку частину реалізує сама поштою, а більшу – чоловік, який щодня їздить автомобілем до Києва і під час обідніх перерв або після роботи доставляє покупцям їхні замовлення. Подружжя підрахувало, що вже перші доходи перекрили можливий заробіток дружини, якби вона повернулася на свою стару роботу. А тут ще син збирається до школи, і було вирішено розширити цей бізнес. Досвід невістки вивчають батьки чоловіка, які от-от вийдуть на пенсію. Вони мають два земельних паї і планують зайнятися подібним бізнесом.

Дитячий міні-садочок. Уперше я познайомився з таким бізнесом у Франції. Організовується він так: майбутня мама під час декретної відпустки іде на курси дипломованих нянь. Після народження дитини вона подає до місцевої мерії, сільської чи міської комуни заяву з проханням дозволити їй організувати сімейний дошкільний дитячий заклад. Комісія мерії виїжджає на місце і знайомиться з молодою мамою, умовами утримання дітей і дає дозвіл на організацію дошкільного дитячого закладу, зазначивши чисельність дітей (2-4 дитини залежно від умов). Водночас інші молоді батьки звертаються до мерії з проханням надати для їхньої дитини місце в сімейному дошкільному дитячому закладі. Одержавши 2-3 адреси, вони знайомляться з майбутньою нянею, умовами і вибирають найкращий варіант для себе. Після цього укладається тристоронній договір: між батьками, нянею і мерією. Згідно з ним батьки вранці привозять дитину до няні. Дитина там відпочиває, харчується, спить, гуляє на свіжому повітрі, а ввечері батьки її забирають. Фінансові відносини побудовані таким чином: батьки безпосередньо з нянею не розраховуються, а сплачують до мерії, причому ця оплата диференційована, залежить від доходів батьків. Мерія сама сплачують няні фіксовану зарплату за кожну дитину, доплачуючи різницю з власного бюджету. Перевагами такої форми організації дошкільних дитячих закладів є те, що, по-перше, групи дітей невеличкі, тому догляд кращий, до того ж менша ймовірність інфекційних захворювань. По-друге, вирішуються питання працевлаштування молодих мам і їхній соціальний захист у майбутньому. І, нарешті, по-третє, не потрібні додаткові інвестиції для будівництва нових дитячих дошкільних закладів. Особливо слід зауважити, що така форма їхньої організації ефективна не тільки в містах, а й у маленьких селах, де мало дітей і неефективна організація традиційних дошкільних дитячих закладів. Ми переконані, що цей досвід мери наших міст, голови об’єднань територіальних громад мають вивчити і запровадити в Україні.

Віталій НЕЛЕП, доктор економічних наук

13.04.2017

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.