Михайло Соколов, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради: «Без стратегії буде не ринок землі, а її переділ»

Михайло Соколов

– Як Ви оцінюєте недавно ухвалені податкові зміни?

– У цьому році спецрежим ПДВ для аграріїв був замінений системою держпідтримки, тобто виплатою прямих дотацій із держбюджету галузям, які перебувають у кризовому стані – тваринництву, садівництву, овочівництву. Звичайно, всім аграріям цікавіше й вигідніше було збереження спецрежиму. Тут немає чого обговорювати. Але уряд не був готовий зберегти спецрежим навіть для окремих галузей. Адже його скасування було обов’язковою умовою МВФ.

– Запропонований механізм держпідтримки поступається спецрежиму?

– Звичайно. Хоча це краще, ніж нічого. Який ключовий недолік цієї системи? Вона залежить від того, чи будуть реально виділені кошти і коли будуть розроблені нормативні акти, за якими система повинна працювати. Нормативні акти ще не затверджені. Аграрії не отримують підтримки, яка вже закладена в бюджет-2017. Є небезпека, що аграрії втратять не тільки січень, але і лютий. Друга проблема – виділення коштів. Загалом на програму держпідтримки закладено понад 4 млрд грн. За розрахунками Всеукраїнської аграрної ради, це еквівалентно сумі, яку могли отримати пільгові галузі АПК в разі збереження спецрежиму. Ця сума ділиться на 1,5 млрд грн загального фонду держбюджету і 2,5 млрд грн спецфонду. Спецфонд наповнюється за фактом отримання конкретних доходів, у нашому випадку – від реалізації конфіскованого майна. Виходить, спецфонд може бути наповнений, а може й ні. Є висока ймовірність того, що належним чином він наповнений не буде. І тоді задекларовані гроші залишаться тільки на папері. Аграрії нічого не отримають. У випадку зі спеціальним режимом таке було неможливо. Він працював автоматично.

– Який обсяг держпідтримки оптимальний для стабільного розвитку галузі?

– Досить складне питання. Що таке оптимальний обсяг, і чого ми хочемо досягти? Нам важливо, щоб український агросектор був більш конкурентоспроможним порівняно з іншими. Коли ми нарощуємо поставки, розвиваємо виробництво, збільшується надходження виручки в країну. Всім добре. Давайте порівняємо рівень держпідтримки з Європою. Виходить, що в нас рівень держпідтримки в 20 разів нижче. У результаті ми можемо конкурувати тільки там, де в нас унікальні природні або економічні умови, які дозволяють мати вищу ефективність агровиробництва, ніж у європейців і, тим самим, компенсувати розрив у рівні держпідтримки. Тому в Україні розвивається, у першу чергу, вирощування зернових і олійних культур великими господарствами. Задіяна площа – понад 3 тис. гектарів. Такі господарства можуть використовувати широкозахватну техніку, високий ступінь автоматизації праці і, відповідно, несуть набагато менші витрати, ніж європейські фермери на кількох гектарах зі своєю «божевільною» держпідтримкою. Тобто ми можемо компенсувати низький рівень держпідтримки набагато меншими витратами на виробництво. Треба зрозуміти, що Україна в найближчому майбутньому не зможе забезпечити такий рівень держпідтримки, як в Європі. Чому? У нас частка агросектору в ВВП становить 14%, а в них – 1%. Зрозуміло, що в таких умовах Європа може за рахунок інших галузей економіки влаштовувати соціальні проекти на селі. Сільське господарство Європи – це соціальний проект. За рахунок держпідтримки ми не «витягнемо» всі галузі АПК. Можна підтримати тільки ті, які перебувають у найважчому становищі, щоб допомогти пережити кризу. Якщо ми не створимо бізнес більш конкурентний, більш рентабельний, ніж європейський, ми програємо.

– За яким принципом повинні розподілятися дотації для агровиробників?

– Тут у нас досить чітка позиція. Ми вважаємо, що дотації повинні йти на підтримку того чи іншого виду виробництва, що перебуває в кризовому становищі. Якщо ми підтримуємо галузь, дотації повинні бути пропорційні вартості реалізованої продукції. І ніяких інших варіантів бути не може. Є альтернативні пропозиції: підтримувати не галузь, а конкретні форми господарювання. Наприклад, малих фермерів. Ми вважаємо це неправильним. Це веде до створення неефективних господарств. Малим фермерам потрібно займатися не виробництвом пшениці та кукурудзи, а нішевими культурами, органічним землеробством, фруктами, овочами, горіхами. Є фірми, які на невеликих площах займаються зерновими і технічними культурами. Вони це можуть робити з однієї причини – у нас низька орендна плата. Але вона зростатиме. У міру зростання виявиться, що такі види виробництва в малих господарствах не мають ніяких перспектив.

– Однією з вимог МВФ є відкриття ринку землі. Які наслідки ухвалення такого рішення для України в нинішніх умовах?

– Це досить складне питання. Якщо говорити стратегічно, звичайно, треба відкривати. Питання в тому, чи можемо ми зараз це зробити. Відповідь: ні! Щоб запустити ринок землі, і він не перетворився на корупційний перерозподіл або чергову хвилю «прихватизації», необхідно провести величезну «домашню» роботу. Навести лад у кадастрі, щоб не перекривалися кордони земельних ділянок, щодо них не було суперечок або був зрозумілий механізм їхнього вирішення. Зараз всі ці проблеми є і не вирішуються. Створити можливість купівлі землі для тих, хто на ній працює. Щоб вони не просто мали право, а могли фізично це зробити. Для цього повинні бути доступні кредити з низькою процентною ставкою. Потрібен механізм, коли аграрій може прийти і взяти гроші в банку на купівлю землі. А значить, потрібно дати право купувати землю не тільки фізичним особам, але й самим аграрним підприємствам без іноземного капіталу. Фізичній особі кредит під покупку землі банк не дасть, бо ж у неї немає і не може бути фінансової звітності про ведення бізнесу на цій землі. Я переконаний, ринок потрібно вводити поступово і дрібними кроками. Для початку сформувати стабільну ціну на землю. В іншому випадку буде не ринок землі, а її переділ.

Володимир КОШЕЛЮК

03.04.2017