Бити чи не бити?

Побиття у дитинстві виллється у глобальні проблеми дорослого життя

Чи може ремінь навчити розуму? Якщо для Заходу тілесні покарання дітей – питання вирішене, то в нас воно час від часу ще дискутується, а то й знаходить своїх прихильників

Багато людей упевнені, що дітей бити можна, якщо це не шкодить їхньому здоров’ю. Мовляв, споконвіку дітей шмагали – і нічого, нормальними виростали. Нібито так воно і є: більшість тих, хто зараз стали лікарями, вчителями, письменниками, політиками, хорошими батьками, у дитинстві були битими. Навіть приказка така є: за одного битого двох небитих дають. Звісно, батьки поганого дітям не бажають. Чого ж тоді психологи весь час твердять про якість психологічні дитячі травми, які залишає биття? Невже вони люблять наших дітей більше нас самих?

Фізичне середньовіччя

Ще якесь століття тому тілесне покарання взагалі було нормою. Начальник міг відшмагати підлеглого, чоловік – жінку, пані – свою служницю, учитель – учня. Ви ж не вважаєте це допустимим зараз? Світ змінився. Змінилися й цінності. Приміром, про тілесні покарання дітей згадується в Старому заповіті. Однак тоді люди були на такому рівні морального розвитку, що розуміли тільки грубу силу. Згодом людство перейшло на інший рівень духовності. У Новому заповіті навпаки говориться про любов. Треба віддати належне й радянському періоду: саме тоді робітничий клас, де найбільше процвітало рукоприкладство, піднявся на кардинально інший рівень життя. А тепер у нас взагалі повна демократія, і тільки лупцювати дітей залишається чомусь майже нормою.

– У середньовіччі була розповсюджена думка, що в дитини немає розуму, а значить, розтлумачити їй, що таке «добре», а що таке «погано», треба через фізичний вплив, – пояснює кандидат психологічних наук, психолог Світлана Рябушенко. – Насправді дитина емоційно набагато сприятливіша за дорослого, адже для виживання їй потрібно якомога точніше «зчитувати» емоції (любов, нелюбов, схвалення, несхвалення), розрізняти тони. Якщо малюк звикне до того, що, коли ним не задоволені, його б’ють, у нього притупиться сприйняття більш тонких батьківських емоцій. Ось тоді й виникає ефект «він не розуміє слів, а тільки ремінь». Перепрошую, але ви самі його до цього привчили.

Сьогодні, коли суспільної традиції «вчити різками» немає, дитина вважає, що б’ють тільки її й потерпає від усвідомлення цього. А ще більше – якщо її принижують, оголюючи нижню частину тіла. Колись діти були адаптовані до тілесних покарань і почувалися не гірше за інших. Тепер, коли у світі панує культ особистості, особистість таким чином можна тільки поламати!

– Сучасна дитина до цього садистського ритуалу не адаптована – із іншими ж такого не відбувається? Навпаки, світ навколо – демократичний і толерантний, люди борються за права окремих груп, тварин. Дитина думає: невже я гірше всіх? – каже психолог. – Хочу звернутися до батьків, яким биття здається прийнятним. Ви взагалі розумієте, що робите? Адже вашу дитину ображає найближча людина, від якої вона чекає захисту. І мотивом знущання ви називаєте турботу? У людей, яких принижували в дитинстві, у дорослому житті часто закріплюється тісний зв’язок між любов’ю та насиллям. Вони підсвідомо вибирають партнерів, які завдаватимуть їм душевного та тілесного болю, тому що для них це й означає любов.

Примус і насилля: відчуй різницю

Давайте подивимося, як зароджується цей самий насильницький імпульс. Ось мати весь день витратила на прибирання, поскладала в шафах, а дитина все повитягувала звідти на підлогу та ще весело по цьому потопталася. Мати шулікою кидається на дитину і починає бити, повторюючи, що вона цілий день на це витратила. Дитина кричить, плаче, відчуває страх і біль. Само собою матір йому не шкода, йому шкода себе, а мати йому здається дуже поганою. Як запам’ятає дитина цей урок? Якщо вона дуже чутлива й нервова, почне боятися матір. Якщо чутливості немає (а діти, яких часто б’ють, адаптовані до болю й страху), то подібне повторюватиметься. Чому? Малюк боротиметься за себе, він буде знову і знову перевіряти матір і її реакцію. Здорова дитина не зробить того висновку, який хоче мати: «Стоп, туди не можна!». У ніжному віці є тільки одна точка відліку: хочеться. А ось якщо ви його так залякали, що надломили в ньому дитячу цікавість і впертість, ну... тоді вітаю вас! Готуйтеся до нових проблем – наприклад, заїкання чи нетримання сечі (енурез).

– Від биття більшість дітей слухняними не стає. Навпаки, вони стають впертішими і неслухняними, агресивнішими. Спрацьовує велика сила людської психіки – здатність адаптуватися до будь-яких умов. Дитина звикає до того, що її б’ють, це стає звичним. Багато хто говорить про це: «Я був дуже неслухняним і впертим, тому мене били». А насправді було не так: били, тому був дуже неслухняним і впертим. Сильна особистість весь час намагатиметься обійти залякування, чужі заборони, прагнутиме помірятися силою. Іншій стороні для стримування доведеться застосовувати все більше насильства. А якщо виховання ременем подіяло і дитина стала слухняною, то шкода і її, і її батьків. Слово «забитий» точно характеризує стан такої дитини, – пояснює Світлана Миколаївна.

Словом, а не ділом

Але що ж робити бідній матері, яка витратила стільки сил на прибирання, а дитина всі її старання звела нанівець? Та нічого. Поставитися до цього як до стихійного явища. Якщо йде дощ – нічого ж не вдієш. Дитина і повний порядок – речі несумісні. У психологів є такий жарт: є три речі, які ніколи не можуть існувати одночасно – порядок, малі діти і психічно здорова мама. Природою не передбачено, щоб діти нікуди не лізли, нічого не випробували, а сиділи тихо та нерухомо. Здорова доросла людина це розуміє і терпляче ставиться до дитячих витівок. Але в будь-якому випадку висловити дитині свої емоції варто. Не верещати, але показати своє невдоволення – мімікою, тоном голосу. Приходить певний час, у дитини дозрівають певні функції мозку й формуються певні навички, до порядку в тому числі (звісно, якщо цю навичку виховувати і, краще за все, на власному прикладі). Чистити зуби чи прибирати за собою люди привчаються, не залежно від того, б’ють їх чи ні. Дитину формують не батьківські накази, а їхні власні стимули. Більше того, за нормою поведінки батьківським наказам нормальні здорові діти мають опиратися. Так вони створюють щит своєї особистості. Інакше їхнє «Я» взагалі не сформується. Тобто дитяча впертість – це обов’язковий і дуже важливий етап дорослішання особистості. Це не означає, що дитині потрібно дозволити стати маленьким царем усього світу, як того прагне його незріле его. Цьому маленькому «царю» потрібно весь час давати зрозуміти (зверніть увагу: давати зрозуміти, а не насаджувати сильміць!), що, крім нього, є й інші люди, що, крім його волі, є й чужа. Дитину необхідно весь час направляти в потрібне русло. Але не плутайте фізичне покарання і примус. Виховання – це суцільний примус. Від цього нікуди не дінешся. Дитина не хоче одягатися, лікуватися, вчитися, хоче їсти не суп, а варення... Але ж ніхто й не казав, що буде легко. Вашим батькам, напевно, теж було непросто.

Інна ПЛЮТА

14.02.2017

 

 

 

 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.