Візерунки долі

Майстриня вишила кілька тисяч рушників

Валентина Харлова, чиї рукодільні шедеври прикрашають експозиції кількох музеїв світу, відсвяткувала 80-річчя. Упродовж довгого і яскравого життя лише авторських рушників вона встигла вишити близько 3000. У канівському музеї Шевченка зберігається 800 робіт авторства майстрині.

– Валентина Гаврилівна, три президенти України отримали від вас вишиванки. За яких обставин це сталося?

– Черга моїх дарунків керівникам держави почалася ще 1948 року, коли я, 11-річна дівчинка, вихованка дитбудинку, вишила сорочку Сталіну до його 70-річчя. Називалася вона «Україночка», оскільки була прикрашена українським орнаментом. Її надіслали до Москви, куди потім запросили мене як автора роботи. І цю вишиванку я тоді побачила на тлі грузинських килимів серед інших дарунків. Першим із нинішніх керівників, кому я подарувала вишиванку, був Леонід Кравчук, який приїхав на фестиваль, що проводився на Хортиці. Він проходив повз частокіл на Січі, на який я розвісила свої роботи. Річ у тім, що я запізнилася на відкриття заходу, столів вільних не залишилося, а в частоколі були вбиті цвяшки, якими я й скористалася. Тоді теж був рік Півня. Леонід Макарович побачив вишитих яскравих півнів здаля, одразу підійшов. Тоді я і вручила йому від себе й усіх запоріжців сорочку під назвою «Біла вишивка України». Одного дня я навіть бачила в новинах Кравчука під час його візиту до Канади, де він був у моїй вишиванці. Із Кучмою історія така. У Запоріжжі вирішили подарувати йому ікону Святого Данила XVII століття в золотому окладі. Але є народна традиція: ікону потрібно тримати на рушнику. Мені довірили вручити цю ікону на моєму рушникові, вишитому кольорами запорізької землі. Кучма поцілував ікону, потім мої руки і сказав, що я житиму вічно у своїх роботах. Потім оглянув мою виставку і запитав: «Чим вас відзначити?» Я сказала, що не треба нічого. «Ви що, така багата, що відмовляєтеся?» – запитав. Відповіла, що бідна, але так велено мені: ніколи не просити жодних нагород. Мером Запоріжжя тоді був Олександр Поляк, який тут же сказав, що подарує мені ксерокс, щоб роздруковувати узори для вишивок, і запросив через пару тижнів до свого кабінету. Проте, коли я приїхала, мене чекала сумна звістка: Олександр Поляк не пережив інфаркт.

– Розкажіть, як і коли вас захопила вишивка?

– Мама померла ще на початку війни, тато не повернувся з фронту. Після смерті батьків я виховувалася в дитячому будинку Гуляйполя. У школі моїми однокласниками були молоді хлопці, які повернулися з війни. Усім на той час необхідно було закінчити як мінімум сім класів. Але їм, учорашнім солдатам, було не до навчання, тому уроки за них робила я. Причому робила я це із задоволенням, годинами просиджувала за підручниками. За те хлопці прозвали мене вчителькою, і я стала мріяти про цю професію. У 18 років «на відмінно» закінчила Хортицьке педагогічне училище. І з величезним задоволенням і ентузіазмом почала вчителювати в перших класах. Потім викладала художнє виховання. Через 20 років за особливі досягнення в професії удостоєна звання заслуженого вчителя України. Друга моя мрія пов’язана з моєю мамою. Наші родичі розповідали, що вона була прекрасною швачкою. У селі Успенівка, де ми жили, вона працювала завідувачкою майстерні з пошиву одягу. Практично одна обшивала все село, яке на той час було багатолюдним. Звісно, частина маминого таланту щось робити руками передалася й мені, і я стала дуже багато вишивати, як у дитячому будинку, так і після закінчення навчання. На цьому терені багато чого досягла. Мені запропонували викладати народну вишивку в студії «Візерунок». 1990 року, будучи викладачем школи вдосконалення вчителів, я відкрила власну школу вишивки «Берегиня». 1991 року була прийнята в Національну спілку народних майстрів України. Сьогодні терпляче передаю свої секрети і досвід більш ніж трьом тисячам учнів. Четверо з них отримали звання заслужених майстринь України.

– Чи є щось особливе у вашій вишивці?

– Усю свою кар’єру я мріяла повернути мистецтво вишивки Півдня України. Що і зробила, відродивши чотириста технік вишивки Запорізької області. До того вважалося, що в Україні вишивають лише двадцятьма техніками. Я ніколи цьому не вірила і постійно шукала й вивчала нові. Перша в Україні вишила карту Запорізької області та подарувала її краєзнавчому відділу обласної бібліотеки імені Горького. А 2007 року ми з моїми ученицями вишили рушник національної єдності, який зберігається теж у бібліотеці.

– За вашими творіннями, напевно, стоїть черга з бажаючих придбати їх?

– Не маю права продавати свої роботи, інакше в мене будуть проблеми з податковою інспекцією, а я законослухняний громадянин. Тому лише дарую. Напередодні мого 80-ліття хочу сказати, що всі мої мрії збулися. Я люблю свою країну, була й залишаюся щасливою в роботі, захопленні, дітях.

Олег ЛОКТЄВ

20.01.2017

 

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.