Варить залізних «Філінів»

Петро Філоненко зі своїм винаходом

Петро Філоненко, винахідник з Олександрії, що на Кіровоградщині, виготовляє піролізні котли, які працюють на смітті

Як тільки газ суттєво підскочив у ціні, Петро Філоненко почав думати, як заощадити. Тоді й став шукати в інтернеті різні варіанти котлів. Передивився багато – і вітчизняних, і закордонних, а потім «накидав» власну схему й почав втілювати її в металі. Кілька разів довелося все переробляти. Нарешті вийшло – піролізний котел запрацював.

– Він діє, як буржуйка чи звичайний котел на кам’яному вугіллі, але цим видом палива не «харчується». Його треба «годувати» дровами, соломою, опалим листям, сміттям. Можна відходами соняшника й рапсу, які безкоштовно віддають на елеваторах. Чого не можна класти, так це гуму, – розповідає Петро Іванович. – Власнику піролізного котла треба розуміти, що в його агрегаті паливо не горить, а повільно тліє. Саме тому його й вистачає на довше. Опалення нашого будинку обходиться в п’ятдесят гривень на місяць.

Звістка про піролізні котли, які працюють навіть на смітті, швидко розлетілася містом. Спочатку такі з’явилися в родичів Петра Філоненка, потім у його знайомих. Далі замовлення почали надходити від жителів із сусідніх областей, а зараз – із усієї України. Щомісяця чоловік із сином і племінником виготовляють по п’ять агрегатів.

– Замовляють здебільшого в приватні будинки, бо для установ потрібний сертифікат відповідності. Він дорогий, тому я його й не оформляв. Проте під час виборів, депутати з десяток наших котлів набрали для закладів. Усі вони надійні. Я їх постійно вдосконалюю. За п’ять років іще ніхто не скаржився, – каже майстер. Свої котли пан Петро назвав «Філін» – на честь батька Філ(оненка) І(вана) Н(азаровича). Так, до речі, до чоловіка й зверталися знайомі. Пан Петро цю назву наносить на кожен свій виріб. За відгуками людей, «Філін» нічим не поступається заводським котлам, проте дешевший. Агрегат на 15 кіловат коштує 19 тис. грн, на 25 кВт – 24 тис. грн. тощо. За три роки будь-який окупається.

Весь у батька

Майструвати Петро полюбив ще з дитинства. Навіть свої іграшки вдосконалював.

– От були в нас із товаришем два однакових тракторці, – згадує. – Щоб мій швидше їздив, я прилагодив більші колеса й ще деякі делалі. Потім ми разом вирішили «покращити» дитячу машинку. Прикрутили моторчик. Посадили в неї брата. А машина їздить і не зупиняється. Ото отримали від батька!

Батько Іван Назарович був лісівником, тому родина жила в лісі, однак не страждала через відсутність цивілізації. Батько зумів і воду підключити, і світло провести. Майстровитим був. Він і коваль, і будівельник, і тесля. Мав у дворі свою майстерню. Син Петро пішов у нього. У батьковій майстерні проводив навіть більше часу, ніж у школі. Особливо взимку, коли на вулиці було повно снігу і до школи, яка за 15 кілометрів, дістатися було неможливо. Проте і з домашнім завданням упоратися встигав. Учителька часто казала учням: «Ви щодня в школу ходите, а лісники раз на місяць прийшли – і все здали». Після школи Петро навіть не роздумував, який шлях обрати. Закінчив із червоним дипломом Олександрійське училище №13 за спеціальністю «автослюсар». В армії лагодив автомобілі. А повернувшись додому, здобув вищу освіту інженера-механіка в Кременчуцькому політехнічному інституті. Захоплювався ексклюзивними автомобілями. У 17 років навіть сам такого зробив, чим здивував усіх сусідів. Купив брухту «на три копійки», вмонтував туди циркулярку й отримав УАЗ для домашніх робіт. Через те, що бензин був у дефіциті, зробив систему, яка працювала на солярці. Бувало, що й директор просив: «Дай свого УАЗика, бо мій транспорт без пального».

Ще одне захоплення Петра – реставрація раритетних автомобілів. Один у нього й досі в майстерні стоїть – американський автомобіль 1954 року випуску. Колись на ньому їздив американський посол, потім директор Знам’янського автовокзалу, а останнім – дідусь. Коли Петро став просити старого віддати автомобіль, той поставив умову: провести газ у двір і купити інший автомобіль. Винахідник згодився: провів газ, купив «Жигулі». А п’ятнадцять років тому Петро Іванович вирішив, що працюватиме сам на себе.

– Розрахувався з попередньої роботи, – розповідає. – Бо ж платили там, як дурному, а питали, як з розумного. Вдома організував приватне підприємство – авторемонтну майстерню, – ділиться чоловік. – А потім довелося перепрофілюватися з ремонту автомобілів, на чому зараз багато не заробиш, на виготовлення «Філінів». Проте 54-річний чоловік має й мрію: створити апарат, щоб на ньому піднятися в небо.

Вікторія СЕМЕНЕНКО

13.01.2017

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.