Явдошин гріх

Маленький онук страждав через бабусин гріх...

Затяжні дощі заливали уже й без того заболочене село. Та Явдоха все одно всміхалася: тепер її душа і серце були спокійними – вона стала жити в мирі з собою... Заміж Явдоха вийшла рано, за коханого Михася. Життя склалося. Народила сина та доньку. Працювала на фермі, чоловік – бригадиром. Худобу годували й здавали на продаж, тож достаток був великий. Про таких, як вони, кажуть: уміють жити. Від того, мабуть, Явдоха й загордилася, стала першою пліткаркою в селі. Усіх обмовляла при першій-ліпшій нагоді. У Катерини, сусідки через дві хати, донька завагітніла. Той, хто мав стати батьком і нареченим, від дівчини відмовився. Приїхала Таня з міста сама не своя. Жити не хотіла. Катерина майже слідом за нею ходила, боялася, що донька може руки на себе накласти. Аж тут ніби нечистий приніс до їхньої хати Явдоху. Сперлася на тин, а очі ніби свердлили вагітну Таню. Та саме була в саду, зривала яблука.

– Агов, Танько! І як же ти тепер будеш? Без чоловіка, з дитиною, – втрутилася в чужі думки Явдоха. – А я тебе мала за порядну, ще й придивлялася до тебе, як до невістки. Та Бог милував... І пішла собі. Опісля Тетяні, яка вже ніби змирилася з долею, життя знову стало немиле. Явдоха ножем різонула по серцю. Мати намарно її заспокоювала. Таня втратила немовля. Лікарі сказали, що через нерви. Катерина перестала не те що вітатися, а й дивитися в її бік. Та одного разу не витримала: «На подвір’я наше більше не заходь! Зрозуміла?!»

А що розуміти? Хіба вона цього хотіла? Це ж усе її злий язик! А тут своїх клопотів повно: Андрій, син її, через місяць одружується. Невістка Ганна не дуже багата – та нічого, Явдоха гроші має. Весілля справили на все село. Згодом і доньку Василину заміж віддали. Життя тривало. Андрій збирався до Тюмені, хотів на нову хату заробити. Перші місяці гроші надсилав, а потім телеграма прийшла: вбили Андрія, приїжджайте. Привезли в труні, поховали. Явдоха бідкалася: «Як же це так?! Хату ж ми могли і без Сибіру добудувати! Та й онучок Петруньо дрібний ще…»

Дружина Андрія – Ганна – сумувала за ним, ледве раду всьому давала. Явдоха з Михайлом допомогли хату закінчити. А там сорока на хвості принесла новину: невісточка її заміж збирається, за вдівця. Усе б нічого, та слава про того вдівця Антона лиха йшла. Випити любив. Першу жінку так бив, що Богові душу віддала. Явдоха з Михайлом – до Ганни. Мовляв, схаменися, не ламай собі долі. Не послухала. Час минав. Михайло запряг гнідих і поїхав з жінкою уже не так до невістки, як до онука Петруся. Захмелілий Антон відчинив двері і майже крикнув Ганні:

– Овва, куркулі приїхали! У кутку сидів заплаканий Петрик, лице в нього горіло.

– Та що це ти робиш, іроде, – закричала Явдоха. – Уже над дитиною знущаєшся? – Воно гниле і нічого робити не хоче. Та нічого, я його дисципліни навчу! Чорні дні прийшли на Явдошину голову. Зібралися знову провідати онука. Приїхали. Зайшли до хати й обімліли. Антон по-звірячому бив паском хлопчика. Петрик уже й не пручався, і не плакав.

– Перестань, Антоне! Змилуйся! – просила заплакана Явдоха, відриваючи п’яного нелюда від шестирічного Петруня. Явдоха не знала, як пережила наступні дні. Думок не було, лише сльози котилися обличчям, а серце так боліло, наче життя ось-ось закінчиться. Адже Петрусь – її єдина згадка про покійного сина, рідна кровинка. Приїхали якось Явдоха з Михайлом у час, коли Антон на роботі був. Привезли малому гостинці – цукерки, печиво, горішки – Петруньо їх дуже любив.

– Ганно, – звернулася Явдоха до невістки, яка була при надії, – падаю перед тобою на коліна. Віддай нам із дідом первістка свого, молю тебе.

– Та що ви, встаньте! Антон нізащо не погодиться віддати Петра. Дід із бабою зустріли онучка біля школи. Зима, холодно, а воно в балоновій курточці та гумачках. – Петруню, серце моє, а де ж ота одіж тепла, що ми з дідом привезли?

– Антон сказав до неділі тримати. Та мені не зимно, я вже звик. А за вами дуже скучив. Я люблю вас, бабуню. Опісля Явдоха, здається, не жила. До церкви ходила, молилася і все в Бога просила покарати її, а не кровинку малу. Отець сказав покуту відбути, перепросити, кого скривдила. Так і зробила. Тільки до Тетяни не наважувалася на поріг зайти. Але згадалися сумні очі Петрика, які снилися майже щоночі, і Явдоха важкою ходою переступила Катеринине подвір’я. Двері відчинила Тетяна.

– Пробач мені, якщо зможеш, гріх мій, – стала просили жінку. – Завинила я перед тобою. – Простила я вам, тітко. Чоловік і дітки в мене хороші й не дають злим думкам серця краяти. А у вас, мабуть, біда сталася, раз поріг наш переступили. Ідіть собі з Богом! Пішла. Гріх важкий зняла з душі. Та хіба все їй Бог зможе простити? Це ж на онучка її, на Петрика, гріхи її впали! Просила доньку Василину відвідати племінника. Та послухала. З гостей прийшла засмученою. А потрапила вона просто на хрестини. Ганна дочку народила. Петрик усе воду носив та Антона слухався. Невеселий, худий, просто страх дивитися на нього. Навіть сусідка, коли Василина йшла з двору, підбігла, мовляв, рятуйте дитину. А як ти врятуєш? До дільничного чутки дійшли. Прийшов, розпитав. Та хлопчина сказав, що сам упав ще й у школі побився.

Придбала Явдоха костюма Антону й приїхала з проханням: відпустіть онука до баби з дідом на канікули. Відпустив. Явдоха натішитись не могла. Проте час сплив швидко. Перед від’їздом усю ніч просиділа біля хлопчика, по голівці гладила: «Не помру я, рідненький, поки щасливим тебе не побачу». Невдовзі Петрик школу закінчив, на сантехніка вивчився, як прийшла повістка в армію. Явдоха з Михасем проводи зробити. На присягу їздили. Скільки листів і посилок Явдоха надіслала онучкові – вже й не пам’ятає. Із армії Петро повернувся вже просто до бабуні з дідом. Дівчину приглядів, весілля невелике справили. Баба з дідом подарували молодим ключі від квартири. Ганна ж з вітчимом на весілля сина так і не доїхали. А за місяць Явдохи не стало.

Оксана НОВАК

12.01.2017

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.