Звуки, що сплять в розі

Старовинні українські інструменти звучать та виглядають дуже незвично

У Запорізькому краєзнавчому музеї виставили унікальну колекцію з понад 700 українських народних інструментів

Колотила, трохкотила, зозулиці, ребрачки, дримба, бандура, цимбали, ліра, трембіта, що були виставлені на суд запоріжців, – лише частина приватного зібрання етнографа Любомира Кушлика та експозиції Музею історії музичних інструментів «БарабанЗА».

– Ця колекція була моєю дитячою мрією, – зізнався пан Любомир. – Музика супроводжувала мене змалку, адже батько співав у хорі, і я був присутній на всіх його виступах. Потім закінчив музичне училище і консерваторію, де залишився працювати завідуючим фольклорною лабораторією. Почав збирати народні інструменти, але системно – лише з 1991 року. Ми перші в Україні відкрили у Львівській консерваторії кафедру музичної фольклористики. Я чимало знав про народні інструменти, але довелося багато чого й освоювати, щоб потім показати студентам.

Одне з джерел поповнення колекції – етнографічні експедиції з учнями, інше – походи по звичайних сільських ярмарках і блошиних ринках. Там, спілкуючись з місцевими мешканцями, ні-ні та й доведеться вийти на слід унікального інструмента. Як, приміром, на старовинний ріг.

– Він – моя гордість, – каже Любомир Кушлик. – Турів, із рогів яких його зроблено, не водиться на нашій території майже 400 років. Ми дуже недооцінюємо народну психологію давніх часів. Вони не просто грали на якихось речах, що видавали звуки. У них було первинне, магічне розуміння речей. Чому грали на рогах? Це був символ достатку. Тому коли колядували, бажали щастя та достатку не тільки колядками, але й дули в ріг. За цей експонат мені багато знавців пропонували сотні євро, але такі речі важливіші за гроші.

Дорогі пану Любомиру й українські маракаси.

– Це звичайні нерозкриті головки маку, під які матусі співали діточкам колискові. Я спочатку вважав, що грають на них, як на латиноамериканських маракасах, тобто тримають головкою догори і ритмічно трусять, а виявилося, що плавно і повільно водять над колискою, – відкриває нам таємницю рідкісних речей етнограф. За його словами, музичним інструментом могло стати будь-що, навіть гребінь чи ребрачка (дошка для прання). На останній грали переважно на весіллях, символічно очищуючи молодих від гріхів минулого. Трембіта – прототип сучасних смс-повідомлень. У закарпатських гірських селах багато не походиш одне до одного. Один мотив запрошував на свята, інший попереджував про небезпеку. Навіть худоба, яка виходила на пасовиська, почувши певну мелодію, розуміла, що потрібно повертатися додому. Колекціонер не просто зібрав інструменти, але й дізнався, як на них грати. У тих випадках, коли з’ясувати це було неможливо, вигадував спосіб гри сам. Так, наприклад, сталося з веретенами. Кушлик знайшов чимало пам’яток, які підтверджували, що на цьому робочому інструменті українських жінок грали на вечорницях. Але як саме, жодне джерело не вказувало, тож допитливий музикант імпровізував. Вийшло непогано. Родзинкою виставки стало те, що кожен із відвідувачів міг пограти на будь-якому інструменті, окрім відверто архаїчних.

– Люди повинні стикатися з ритмом свого народу. Якщо вони забули, як витягуються звуки з того чи іншого предмета, він як музичний інструмент вмирає, – переконаний етномузиколог Денис Васильєв, який є засновником Музею історії музичних інструментів «БарабанЗА». – Хто зараз робить бубни з кози чи «козу» (волинку) із козиних рогів? Значить, уже забувається, як воно має по-справжньому й звучати.

Олег ЛОКТЄВ

12.01.2017

Зображення: 

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.