Фройлян – від фройлян

music4soul.ru_.jpeg

Людмила з нетерпінням чекала, коли закінчиться робочий день, і час від часу нишком поглядала на манекен, на якому висіла розкішна весільна сукня. Вона її пошила сама, адже скоро, зовсім скоро вони з Дмитром розпишуться. Ото мама з татом пораділи б за неї, якби були живі!

На мить в очах дівчини з’явилися сльози – батьки загинули в автокатастрофі, коли вона була ще зовсім малою. Спритні родичі швидко поділили їхнє майно, а саму дівчинку відправили в інтернат для сиріт. Згодом Люда вивчилася на швачку й влаштувалася на роботу в невеличку фірму, яка займалася пошиттям робочого одягу.

– Гарна дівчина, добра і щира, – часто говорила про неї Варвара Євдокимівна, вахтер гуртожитку, в якому проживала Людмила. – І господиня чудова, і в кімнаті завжди чисто. Дай їй Бог гарного чоловіка!

Тож коли дівчина почала зустрічатися з Дмитром, вахтерка раділа за неї, як за рідку. Бачила, що хлопець порядний, поміркований і кохає малу по-справжньому.

Після роботи дівчина поспішила до гуртожитку, аби взяти гроші, які їй місяць тому привіз коханий. Дмитро був родом із села, у місті жив на квартирі далеких родичів, які частенько випивали, і тому гроші зберігав у дівчини. А того дня наречені мали йти до ювелірного магазину, щоб купити обручки.
Людмила поспіхом влетіла в кімнату й уже простягла руку до старенької дерев’яної скриньки, як раптом побачила, що місце порожнє.

– Ой, леле, невже Ігор заходив? – бідолаха зрозуміла, що скриньку з грішми забрав її двоюрідний брат-п’яничка, який два-три рази на рік навідувався в гості. – І навіщо я пускала його до кімнати?! Ой, лишенько! Що ж я тепер Дмитрику скажу? За що ж ми тепер обручки купимо?

Дмитро не відразу допитався в заплаканої дівчини, що сталося.

– Ну, не плач, моя маленька, – як міг, заспокоював її. – Давай, я піду до нього і ми по-чоловічому поговоримо.

– Ні-ні! – заперечила дівчина. – Тільки не це. Він же відсидів термін за те, що побив товариша по роботі. А коли вип’є, то взагалі стає ненормальним. Рідна мати й та його боїться.

Того вечора закохані довго гуляли містом. Зайшли в піццерію. Проте на душі Люди було якось мулько – це вона винна в тому, що трапилося. Не потрібно було класти скриньку з грішми на видному місці, тоді все було б добре. Попрощавшись біля гуртожитку з хлопцем, дівчина прийшла у свою кімнату і розплакалася.

– Боже, ну чому так?! – бідкалася вона. – Чому мені так не щастить?

А наступного дня настало 31 грудня. На роботі працювали лише до обіду. Тож, попрощавшись із колегами, Люда взяла пакет із маленьким подарунком Варварі Євдокимівні, коханому Дмитрику, пакунок із пальто, яке купила для себе кілька днів тому в секонд-хенді, і поїхала в гуртожиток.

Вони з Дмитриком домовилися зустрітися біля новорічної ялинки, аби разом піти до друзів, із якими збиралися зустрічати Новий рік. Після пригоди з грішми настрою не було і не хотілося нікуди йти, проте дівчина вирішила не підводити компанії і почала швидко збиратися. Вахтерка сплела її розкішне волосся в чотири коси, які майстерно виклала на голові. Дівчина одягнула темно-зелене плаття, яке дуже личило до її карих очей, і ще раз приміряла тепле пухове пальто. Дарма, що куплене в секунді, виглядало воно пречудово.
– Ой, що це? – дівчина відчула під пальцями замочок. – А я й не бачила, що тут є внутрішня кишенька. Ой…

Розкривши замочок, вона витягнула кілька папірців: записку, на якій щось було написано, і дві купюри по 100 євро.

– Невже це правда? – прошепотіла вражена дівчина і розплакалася. – Невже в новорічний вечір і справді трапляються дива? Дякую тобі, Боже, що ти в цей вечір зробив мені такий щедрий подарунок. Цих грошей вистачить на обручки.
А під час вечірки, яку влаштували друзі Люди та Дмитрика, найкраща подруга дівчини Оля переклала те, що було написане на папірці.

– Привіт, фройлян! – читала Оля. – Незабаром Новий рік, тому хочу, щоб дівчина, яка носитиме моє пальто, отримала маленький подаруночок. Надсилаю тобі ці гроші, аби ти купила собі те, що тобі найбільше потрібно. Щасливого Нового року! Ельза».

Люда, витерши непрохані сльози, подумки дякувала незнайомій і далекій Ельзі. У цей вечір вона, 20-річна дівчина, повірила, що дива в новорічний вечір трапляються.

Семен ЄГОРОВ

23.12.2016

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.