Танці на траві

liveinternet.ru_.jpg

Під час погіршення погодних умов, коли температура повітря опускається до небажаної позначки, а опалювальний сезон ще за Гімалаями, найкомфортніше почуваєшся в ліжку під теплою ковдрою... Та повністю переміститися на територію раю завадив телефонний дзвінок.

Повертаюся на землю від радісно-збудженого голосу приятельки Олени Миколаївни. Не йму віри: що ж так перевернуло її душу?!

Минув рік, як вона назавжди попрощалася зі своїм єдиним на все життя чоловіком Василем, з яким півсотні літ вони несли свою амфору сімейного щастя, не розхлюпавши ні краплини любові, довіри, вірності. Василь Миколайович усе життя пропрацював в органах внутрішніх справ, однак зберіг у душі ніжність, ласку, не заплямував брудними словами, не знищив жодного паростка любові лайкою. Він ніс повну відповідальність за достаток і спокій у сім’ї.

А тут такий позитивно-емоційний вибух! Вона мені в слухавку: «Він розірвав мою тугу, влив у душу крапельку життєдайного бальзаму!» А далі слова і емоції, емоції і слова. Заінтригувала до запаморочення, ледве пропихаю своє: «Хто?»

Скрипаль! Її увагу привернула музика, що заграла під вікнами. У сусідньому під’їзді було весілля, і вона вийшла на балкон, а там молодий, вродливий скрипаль таке витинав на скрипці, що, мабуть, оживив би будь-кого. Ця музика сколихнула її душу, до неї пробився промінчик радісного розуміння, що чоловік залишив її для того, щоб продовжувало жити їхнє кохання, щоб вона брала звідти наснагу й користувалася тими високодуховними скарбами, які вони надбали за 50 літ щасливого сімейного життя.

Мої груди скрипка розітнула ще в дитинстві. Разом із нами на Миколаївщину переселилася сім’я Мичкоданів. Чоловік, дружина і четверо діток, більше схожих на живі ляльки. Дрібненькі, гарненькі, у батька. Про таких, як він, у народі кажуть: півтора метра з каблуком. Та народився він одночасно зі скрипкою. Не вмів ні читати, ні писати, та коли брав до рук скрипку, то ставав найвеличнішим, неповторним, недосяжним.

Улітку вечорами грав на подвір’ї. І тоді здавалося, що зорям було тісно на тому клаптику неба, який зависав над його обійстям. Хотілося слухати цю музику до безкінечності. Мелодії були западянські, і в них він виливав усю свою тугу за рідним краєм. А де музика – там і люди. Особливо молодь. Село нею повнилося.

Позаду важкий натруджений день, зате попереду таємничий, багатообіцяючий вечір. Танці в клубі раз у тиждень, а ноги дриготять кожен день, бо хто ще так ніжно обніме за талію і так віддано погляне в закохані очі, як той, хто вже пустив коріння в серці? А хто ще не скуштував цього запаморочливого трунку – мав надію, що це станеться найближчим часом, адже настала жнивна пора для серця, і саме королева музики скрипка, яка своїм звучанням зачіпає найтонші струни душі, посприяє в цьому.

Гуртувалася молодь біля подвір’я Мичкодана. Приходили хто в чому взутий, а були й на босу ногу. Не важливо. Важливо закружляти в танцювальній віхолі, байдуже, що під ногами спориші, калачики, інше різнотрав’я, а інколи просто на дорозі. Чим густішою ставала ніч, тим тісніше пари тулилися одне до одного. Ніби ненароком торкалася щока щоки, десь там губами зачепилися, а подих ставав щораз частішим і гарячішим. Словом, у грудях плавилася магма. І як тут втриматися від гріха?! Але були моральні принципи. І багатьох тішила думка, що ось-ось заграють весільні музики. Тоді вже душевна дамба не витримає і всі почуття поринуть у вирву любові.

Тоді я ще цих тонкощів не розуміла, та вилуплювати очі на ці стосунки було дуже цікаво. А чого я там була? Вчилася в 4-5 класі, грала на бубні, яким захопилася ще в років 5-6. Пояснення цьому немає, та кулаками вибивала ритм на власних колінах, підвіконні, столі, скрині. Одного разу з таким азартом бубнила по скрині, що впала поза нею. Мама тоді добряче «відбубнила» долонею по… ну, самі знаєте по чому, та любов до бубна не відбила. Ось парубки і «пронюхали», що я можу скласти компанію скрипці, самим же танцювати хочеться. То й ходили до мами просити, щоб відпустила. Вона опиралася, воркотіла, що ви мені її від дитинства розволочите, та хата Мичкодана була трішки навскоси через дорогу і сама мама танула від любові до музики, а тим більше, мабуть, пишалася, що її дитина гупає бубен точнісінько в ритм. Та жодного разу не пам’ятаю, як і коли закінчувалися танці. Засинала на місці, і хлопці приносили додому на руках. Мама клялася, що то був останній раз, та то був останній раз до наступного разу.

Дивлячись на розваги сучасної молоді, її стиль життя, здається, що описане мною відбувалося в іншому житті й на іншій планеті.

Упродовж усього життя я жодного разу не взяла в руки скрипку. Благоговію перед цим інструментом. Вважаю, що на ньому грають помічені Богом люди на зразок Захара Валаги, Василя Попадюка. Боюся й назвати Ніколо Паганіні, Давида Ойстраха та багато інших скрипалів зі світовим ім’ям. Пальчики в них особливі, чутливі, тоненькі, музикальні, пластичні. Сардельками на скрипці не грають.

Моє сентиментальне єство просто непритомніє від почуттів і відчуттів, слухаючи наше «Кантабіле» чи «Віртуози Москви».

Грай, скрипко, грай! Якщо ти маєш силу розірвати тугу, пом’якшити душевний біль, вбити зло і ненависть, проростати в душі паростками радості й просто зробити людей щасливими хоч на мить, то вигравай.

Розалія БОДНАРЧУК
Івано-Франківська обл.

19.12.2016

Коментарі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.